Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

Швейк мав пройти крізь ті самі процедури, як і всі інші солдатики, які ходили через чорний хід, але він чемно вирвався з рук якоїсь напівголої дівчини. На її лемент прибігла польська «мадам» і нахабно брехала Швейкові у вічі: мовляв, ніякого поручника серед гостей немає.

- Не дуже-то кричіть на мене, вельможна пані,- чемно попрохав Швейк, солодко всміхаючись.- А то як мазну вас по пиці, аж ноги задерете. Одного разу в нас на Платнержській вулиці змолотили одну «мадаму» так, що й не знала, на якому вона світі. Там один хлопець шукав свого батька, якогось Вондрачка, торговця пневматичними шинами. Прізвище цієї «мадам» було Кржованова. Коли її відволодали й у приміщенні швидкої допомоги спитали, як її прізвище, вона сказала щось на букву «X». А як ваше прізвище шановна?

Достойна матрона зчинила страшенний галас, коли Швейк, відштовхнувши її, з поважним виглядом пішов по дерев’яних сходах на другий поверх.

Унизу з’явився сам власник дому розпусти, якийсь збіднілий польський шляхтич. Він побіг за Швейком на сходи і почав його тягти за рукав, горлаючи по-німецькому, що солдатам нагору ходити заборонено, бо там лише для панів офіцерів, а для солдат - унизу.

- Я прийшов сюди в інтересах цілої армії, шукаю одного пана поручника, без якого армія не може вирушити на фронт,- пояснив йому Швейк. А коли присікування господаря набрало агресивного характеру, Швейк скинув його зі сходів униз і почав оглядати горішні кімнати. Всі вони були порожні, і лише на самому кінці галереї одна кімната була зачинена. Коли Швейк постукав, натиснув на клямку і трохи прочинив двері, пролунав писклявий голос Елли: «Besetzt!» 513 - а слідом за ним низький голос поручника Дуба, який, можливо, бачив себе в своїй кімнаті в таборі: «Herein!» 514

Швейк увійшов, наблизився до канапи і, віддаючи поручникові Дубові аркушик з блокнота, доповів, скоса поглядаючи на розкидану в кутку постелі офіцерську форму:

- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, ви, згідно з наказом, який я вам передаю, маєте одягтися і з’явитися до наших казарм у гімназію. Там у нас має відбутися велика військова нарада.

Поручник Дуб витріщив на нього каламутні маленькі очиці, але усвідомив, що він не такий уже п’яний, щоб не впізнати Швейка. Йому відразу ж спало на думку, що Швейка, певне, посилають йому на рапорт, і тому сказав:

- Я зараз із тобою, Швейку, розквитаюся. Побачиш-но, що буде з тобою... Кунерте,- звернувся він до Елли.- Налий мені ще одну!

Він випив і, подерши письмовий наказ, розреготався:

- Це - письмове виправдання? У нас ніякі такі довідки не мають значення. Ми - на - війні, а не - в школі. Отже - тебе - зловили - в борделі? Підійди - до мене - Швейку - ближче, я дам тобі - кілька - ляпасів. У якому році - Філіпп Македонський - розбив - римлян? 515 Так ти - не знаєш? Ти - жеребець!

- Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте,- невблаганно говорив далі Швейк,- це найсуворіший наказ по бригаді, щоб пани офіцери вдяглись і йшли на батальйонну нараду. Адже ми вирушаємо, і зараз буде вирішуватись питання, яка рота піде в авангарді, яка у фланговому прикритті і яка в ар’єргарді. Це зараз вирішуватимуть, і, на мою думку, пане лейтенанте, без вас такі справи не можуть обійтися.

Ця дипломатична промова трохи привела до тями поручника Дуба. Він збагнув, що перебуває не в казармах, але з обережності спитав:

- А де це я?

- Ви зволите перебувати в борделі, пане лейтенанте. Шляхи господні недовідомі!

Поручник Дуб тяжко зітхнув, зліз із канапи й почав шукати свій мундир. Швейк йому допомагав. Коли Дуб нарешті одягся, вони вийшли надвір, але Швейк одразу ж повернувся і, не звертаючи уваги на Еллу, яка зовсім хибно зрозуміла його повернення і через те своє нещасливе кохання знову полізла на канапу, швиденько допив нахильці горобинівку й почимчикував за поручником.

На вулиці поручникові Дубу знов ударило в голову, бо було дуже спекотно. Він безладно почав розводити теревені. Розповідав Швейкові про те, що має вдома поштову марку з Гельголанда і що одразу ж після одержання атестата зрілості вони пішли грати в більярд і не вклонилися класному наставникові. До кожного речення додавав:

- Сподіваюсь, ви мене добре розумієте.

- Звичайно, я вас повністю розумію,- стверджував Швейк,- ви говорите точнісінько так, як будейовицький бляхар Покорний. Той, коли його люди питали: «Ви купалися цього року в Мальші?» - відповідав: «Не купався, але зате цього року добре вродять сливи». А коли його питали: «Ви вже їли в цьому році гриби?» - він відповідав: «Не їв, але той новий марокканський султан, кажуть, дуже пристойна людина!»

Поручник Дуб зупинився і висловив ще одне своє переконання.

- Марокканський султан? Це померкла зірка,- втер піт із чола і, дивлячися затуманеними очима на Швейка, забурмотів: - Я навіть узимку так не пітнів. Ви з цим погоджуєтесь? Розумієте мене?

- Розумію, пане лейтенанте. У нас до шинку «Під чашею» ходив один старий панисько, якийсь відставний радник з крайового комітету. Він те ж саме говорив. Він завжди запевняв, що не розуміє різниці між температурою влітку і взимку. Йому, мовляв, дуже дивно, як люди цього досі не збагнули.

В брамі гімназії Швейк покинув поручника Дуба, і той що називається сторч і боком пішов по сходах угору до вчительської, де відбувалася військова нарада, і зразу доповів капітанові Сагнерові, що він п’яний як чіп. Усю нараду просидів з похиленою головою, а під час дебатів інколи схоплювався з місця й вигукував:

- Ваша думка правильна, панове, але я п’яний як дим.

Коли вже план диспозиції було розроблено і встановлено, що рота надпоручника Лукаша має йти в авангарді, поручник Дуб раптово тіпнувся, підвівся й сказав:

- Ніколи не забуду, панове, нашого класного наставника. Слава йому! Слава, слава, слава йому!

Надпоручник Лукаш вирішив, що найкраще буде наказати денщикові Кунерту покласти поручника Дуба в сусідньому фізичному кабінеті, біля дверей якого стояв вартовий, щоб ніхто не докрав уже напіврозкраденої колекції мінералів. На це