Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

— Ха-ха-ха, конкретно підколов, Джосі Вейлзе, конкретно.

Моя жінка не спускає з мене очей: мовляв, з ким це ти так щебечеш? Вона знає моє ставлення до Юбі, хоча сама його ніколи не бачила. Фішка Юбі в тому, що, на відміну від інших, кого виростив Західний Кінгстон, він родом не з гето. Юбі цілком сформувався раніше, ніж я взагалі його зустрів. У нього Бронкс та Квінс злилися з Медельїном ще до того, як мені спало на думку лишити Маямі тій сучці Ґризельді Бланко, яка все одно воліє за краще мати справу з багамцями. І він уже з сімдесят сьомого року прибрав до себе найкращих з братів Копенгагену. Найцікавіше те, що я його ледь пам’ятаю. Вийшов він не з бідняцької Балаклави і не з задрипаної Ґази[452], а з заможного будинку з двома пристойними машинами, встигши здобути гарну освіту. Коли він якось приїздив у гості, то дивився на всіх і все на Ямайці так, наче потрапив у зоопарк. Але, дарма що пітнів у своєму шовковому костюмі, жодного разу не дістав білу хусточку, що стирчала з кишені, і не витер нею обличчя. Багато хто на Ямайці живе в такому ритмі, бо так ти можеш знайти себе і, виклавшись на повну, стати козирем. Одне слово, не знаю. Якби я був на його місці і мав таке походження, як він, то ніколи б і нізащо не знайшов себе в цьому. Юбі єдиний, кого я знаю з тих, хто в цій грі лише тому, що це — його пристрасть. Мені здається, це йому йде на користь, бо розігріває, як деяких наших хлопців — постійна гонитва за новою свіженькою поцькою, бажання міняти їх частіше, щоразу зазіхаючи на ту, яка вище. Він — чоловік великих амбіцій при малих ставках. Водночас, цей мужлай, який за дві хвилини зробив із себе міщука, усе ще, ніби хизуючись, забобонно носить у кишені оту білу хусточку, — бо ж ніхто в Америці не знає, що він боїться чорної магії обіа більше, ніж дехто — диявола.

— Тож, Юбі, ти просто не міг дочекатися, аби почути мій голос, дарма що скоро мене побачиш, — чи ти таки хочеш щось сказати мені?

— Ого, Джосі, а ти тямущий. Тобі про це ніхто не говорив?

— Моя мамця.

— Ха, я дійсно дзвоню тобі з приводу. Дещо мене... До речі, братику, тільки-но скажеш, що це — не моє діло, я тут же стулю варнякало.

— Що за тема, бра?

— Ну, я пробував перетерти це із твоїм братаном Віпером, але не зміг його застати і...

— Що за тема?

— То Віпер тобі не дзвонив? А я був думав, ти ска’еш, що це вже вляглося. Просто коли ти по повній займаєшся Бронксом і чуєш щось про бізнес у Брукліні, то зразу думаєш: «Це не моє діло, це парафія чувака на ім’я Віпер». Але, як я казав, я набрав його домашній — ти мені сам колись дав номер, — а він чо’ось не взяв трубку. Він що, змінив номер?

— Що за тема?

Юбі зробив паузу. Він точно мене не боїться, тому я знаю, що він не хвилюється. Він просто тягне час. Хоче, аби я зрозумів: у нього є дещо, потрібне мені, але я сам про це ще не здогадуюся.

— Ну, коли один такий випадок стається, це мало що значить. Іноді буває, що нарики скачуть з району в район, шукаючи, де б надибати ще більше доз, так? Я про те, що в цьому нічо’ тако’о. Але коли їх припирає шестеро з Брукліну в Бронкс, це таки щось означає.

— Ти хочеш сказати, у тебе було сьогодні шість клієнтів із Брукліну? Може, вони просто не знають, куди їм піти в Брукліні?

— Ти що, з дуба впав, Джосі Вейлз? Коли крекерові тре’ дозу, повір мені, гівнюк знає, куди йти. І він не попхається галасвіта. Крокова близькість — ключ до успіху, братику мій, хоча, звісно, я кажу тобі те, що ти й сам чудово знаєш. Так от, мій хлопець спіймав одного з тих твердолобів та й питає, навіщо він забрався у Квінс, — а той каже, що з Бушвіком[453] справ більше не має.

— Що сталося в Бушвіку?

— А там хіба не твій Віпер заправляє?

— Що сталося в Бушвіку, бра’?

— Той твердолобий сказав, що двоє дилерів раптом почали брати вдвічі більше, ніж зазвичай, просто так, на рівному місці. Я знаю, як і ти, що ми будуємо роботу на довірі й шукаємо нових клієнтів, але щось я не пам’ятаю, щоб ти говорив про зростання ціни. Тому мене й здивувало, що вона так злетіла у Брукліні. Тобто, це ж нелогічно, бо ж саме через фіксовану ціну в нас немає зайвого руху клієнтів між районами, так?

— Хм-м.

— І ще одне, юначе. Здається, парочка твоїх дилерів також вживає. Я не знаю, як із цим у Маямі, але тут це завжди, завжди шкодить бізнесу Один з тих нариків розповів, що не міг знайти твого дилера і тому пішов на «точку» — думав, що йому хтось там дасть дозу, а там ті два дилери — від’їхали в кайфі. Обидва! Тобто, якого чорта два твоїх дилери сидять обнюхані на «точці», коли надворі — черга клієнтів за дозою? І що, ти можеш тепер довірити цим довбойобам вести справи? А коли вони під кайфом узагалі спалять весь твій власний запас? Джосі, ти мене чуєш?

— Я чую тебе.

— Гей, братику мій, я просто кажу тобі, як я це бачу. Коли нарику доводиться скакати зі свого району в чужий район, щоб роздобути два або три пакетики, це вже звучить як проблема. Дозволь нагадати: у мене в Бронксі все строго, ще відтоді як я приторговував тільки «травою». А з сімдесят дев’ятого я взагалі налагодив механізм — як у справжньому бізнесі, краще за будь-яку крамницю. Тому що я знаю: коли диявол поводиться як хлопчисько, не буде ніякого росту, бо все розвалиться на кореневому рівні. Терпіти не можу розхлябаності. Особливо від своїх власних братчиків. Знаєш, що я сказав останньому чувакові, який лажонувся? Я сказав: «Я даю тобі вибір. Юначе, вибери сам, якого ока готовий позбутися: правого чи лівого». Якщо у твоєї тачки пробите колесо, вона рано чи пізно перевернеться і вб’є