Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Товариші називали його щасливчиком. «Той удар міг коштувати тобі життя». Що ж, тоді йому хоча б не довелося жити з цією темрявою. Одне з його очей завжди було закрите. Варто заплющити й інше, як темрява поглинала його.

Ґаз зиркнув уліво, і темрява поспішно кинулася вбік. Обіпершись об стовп, там стояв Ламаріл — високий і сухорлявий. Здорованем той не був, проте й хирляком не здавався. Увесь він складався з ліній. Прямокутна борода. Прямокутне тіло. Гострий, кутастий. Мов лезо ножа.

Ламаріл махнув Ґазу рукою, і сержант неохоче наблизився. Тоді дістав із капшука сферу й передав тому. Топазову марку. Йому страх як шкода було позбуватися її. Він ненавидів втрачати гроші.

— Ти винен мені вдвічі більше, — зауважив Ламаріл, підносячи сферу до очей, щоб подивитися крізь неї — сяючу в променях сонця.

— Що ж, наразі обмежимося цим. Дякуй і на тому.

— Це ти подякуй, що я тримаю рота на замку, — ліниво проказав Ламаріл, знову спираючись на стовп — один із тих, що позначали межу складського двору.

Ґаз зціпив зуби. Необхідність платити була йому ненависна, але що він міг удіяти? «Бодай тебе буревій ухопив. Великобуря на твою голову!»

— Здається, у тебе з’явилася проблема, — сказав Ламаріл.

Ґаз спочатку подумав, що той має на увазі половинну плату. Та світлоокий кивнув у бік казарми Четвертого мосту.

Усе ще роздратований, сержант поглянув на мостонавідників. Юний командир викрикнув наказ — й обслуга підтюпцем забігала двором із кінця в кінець. Він уже привчив їх рухатися синхронно. І це одне-єдине нововведення багато чого змінило. Додало швидкості, допомогло усвідомити себе командою.

Невже цей хлопець не брехав, коли казав, що має військову підготовку? Чому ж тоді його запроторили в мостонавідники? Звичайно, на лобі в нього стоїть тавро «шаш»…

— Не бачу, у чому вона полягає, — пробурчав сержант. — Вони прудкі. А це добре.

— І непокірливі.

— Вони виконують накази.

— Можливо. Але його накази, — Ламаріл похитав головою. — Мета існування мостонавідників, Ґазе, — це захищати життя, цінніші за їхні.

— Он як? А я гадав був, що їхнє призначення — наводити мости.

Нахиляючись уперед, Ламаріл кинув на нього пронизливий погляд:

— Не випробовуй мого терпіння, сержанте. І свого місця не забувай. Чи, може, хочеш приєднатися до них?

Ґаз відчув, як його проймає страх. Ламаріл був світлооким дуже низького рангу, одним із безземельних. Але водночас і його безпосереднім начальником — проміжною ланкою між мостовою обслугою та світлоокими вищих рангів, котрі наглядали за складом деревини.

Сержант втупив погляд у землю.

— Даруйте, Ваша Ясновельможносте.

— Великий князь Садеас тримає гору, — мовив Ламаріл, знову відкидаючись на стовп. — І гнобить нас усіх, як сам хоче. Без будь-яких сентиментів. Незалежно від посади, — він кивком указав на Четвертий міст. — Швидкість — хороша штука. Та й ініціатива не гірша. Проте люди з ініціативністю цього хлопчини нечасто вдовольняються займаним місцем. Мостонавідні команди цілком справляються і ніяких покращень не потребують. Зміни можуть усе зіпсувати.

Ґаз сумнівався, що хоч дехто з членів обслуги вповні усвідомлював ту роль, що відводилась їм у планах Садеаса. Бо якби вони збагнули, чого їх так безжально ганяють — і чому їм заборонені щити та лати, — то, напевно, краще кинулися б у прірву. Приманка. От чим вони були — приманкою. Щоб відволікати увагу паршенді й спонукати тих дикунів думати, що, винищуючи під час кожної вилазки по кілька команд мостонавідників, вони домагалися якихось результатів. Але доки їм не бракувало поповнення, це не мало жодної ваги. Хіба що для тих, кого пускали на заріз.

«Прародителю бур, — подумав Ґаз. — Я сам собі огидний через те, що беру в цьому участь». Проте ненавидів він себе вже довгенько. І звик до цього відчуття.

— Я щось придумаю, — пообіцяв він начальнику. — Штрикну ножем у темряві. Чи отрути в їжу підсиплю.

У нього все переверталося всередині. Хоча хлопцеві хабарі були копійчаними, лише завдяки їм він міг давати на лапу Ламарілові.

— Ні в якому разі! — прошипів той. — Невже ти хочеш, щоби всі зрозуміли, ніби він справді становить загрозу? Солдати вже балакають про нього, — світлоокий скривився. — Нам аж ніяк не потрібен мученик, здатний надихнути мостонавідників на бунт. Не можна допустити й натяку на це — нічого такого, чим могли би скористатися вороги нашого великого князя, — Ламаріл глянув на Каладіна, котрий знову пробіг мимо разом зі своєю командою. — Цей тип повинен загинути на полі бою, як він і заслуговує. Подбай, щоби так і сталося. І швидше давай решту грошей, які завинив, бо скоро сам носитимеш один із тих мостів.

Він спішно подався геть, і його зелений, наче ліс, плащ розвівався за спиною. Про те, що світлооких невисокого рангу слід остерігатися найдужче, Ґаз довідався ще солдатом. Вони досадували на свою близькість до темнооких за статусом, але тільки над ними й мали владу. Це робило їх небезпечними. Мати справу з Ламарілом було все одно, що тримати розпечену вуглину голими пальцями. Уникнути опіків не випадало. Залишалось покластися на швидкість, щоби звести їх до мінімуму.

Повз нього пробіг Четвертий міст. Місяць тому Ґаз не повірив би, що таке можливо. Команда обслуги, яка тренується? Причому було схоже, що Каладіну це обійшлося всього в кілька мисок рагу, приправленого порожніми обіцянками їх захистити.

Цього мало би виявитись недостатньо. Життя мостонавідників було суцільною безнадією. Ґазу ніяк не можна було стати одним із них. Чого б це йому не коштувало. «Його благороддя» Каладін мав щезнути. Але без сфер цього хлопчиська Ґаз так само легко міг опинитися в одній із команд за несплату грошей Ламарілу. «Великобуря над Геєною!» — подумав він. Це було те саме, що обирати, під якою із клішень прірводемона чвакнути.

Сержант стояв і спостерігав за людьми Каладіна. Темрява все-таки чигала на нього. Наче свербіж без шансу почухатися. Мовби крик, якого не заглушити. Ніби поколювання затерплої кінцівки, яке до скону не минеться.

Вона, напевно, зійде з ним і в могилу.

* * *

— Підняти міст! — проревів Каладін, біжучи зі своєю командою. Не спиняючись, вони звели настил над головами. Переміщуватися, тримаючи міст у такому положенні,