Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Сповідь відьом 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь відьом"

1 060
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь відьом" автора Дебора Харкнесс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 178 179 180 ... 214
Перейти на сторінку:
теж це підозрював? Саме тому ти й не хотів зі мною кохатися? — спитала я Метью.

— Я вже казав тобі про мої причини. Статевий акт — це інтимність, а не лише фізіологічна потреба. — Його пригнічувала необхідність повторюватися.

— Якщо ти не захочеш мати від мене дітей, то я тебе неодмінно зрозумію, — впевнено заявила я, хоча якась частина мого єства протестувала.

Він рвучко схопив мене за руки.

— Господи, Діано, та як ти можеш казати, що я не хочу від тебе дітей?! Але це може бути небезпечним — для тебе і для них.

— Вагітність завжди пов’язана з певним ризиком. Навіть ти не можеш керувати природою.

— Ми навіть близько не уявляємо собі, якими вийдуть наші діти. А що, як вони успадкують мою потребу в крові?

— Усі діти — вампіри, Метью. Вони всі харчуються материнською кров’ю.

— Це не одне й те ж, і ти прекрасно це розумієш. Я вже давно облишив надію мати дітей. — Ми зустрілися поглядами, шукаючи в наших очах підтвердження того, що в наших стосунках нічого не змінилося. — Але мені ще надто рано думати про те, що я можу тебе втратити.

«А мені нестерпна думка про те, що ми можемо залишитися без дітей».

Невимовлені слова Метью прозвучали для мене так само чітко й виразно, як крик сови неподалік. Біль втрати Лукаса ніколи не полишить його. Він закарбувався в його душу глибше за біль втрати Бланки чи Елеонори. З втратою Лукаса він втратив частину себе, яку вже ніколи не поверне.

— То ти вирішив: дітей не буде. І ти в цьому впевнений. — Я поклала руки йому на груди, чекаючи наступного удару серця.

— Я ще ні в чому не впевнений, — відповів Метью. — Ми мали небагато часу, щоб це обговорити.

— Тоді будемо запобігати всіма можливими засобами. Я питиму чай, що його приготувала мені Марта.

— Ти робитимеш значно більше, ніж це, — похмуро мовив Метью. — Звісно, цей чай — краще, ніж нічого, але він — жалюгідна подоба сучасних медпрепаратів. І навіть якщо ти ними користуватимешся, то всі ці різновиди людської контрацепції можуть виявитися неефективними стосовно відьом та вампірів.

— Я прийматиму пігулки, — запевнила я його.

— А як ти? — раптом спитав Метью, взявши моє обличчя у долоні, щоб я не змогла уникнути його очей. — Ти сама хочеш стати матір’ю моїх дітей?

— Я ніколи не уявляла себе матір’ю. — Легенька тінь промайнула його обличчям. — Але коли я думаю про твоїх дітей, то відчуваю, що цьому судилося статися.

Він відпустив мене. І ми мовчки стояли в темряві: я — тримаючи руки на його грудях, а він — обійнявши мене за талію.

Атмосфера була важкою, і мені подумалося, що то — вага відповідальності. Метью відчував відповідальність за свою родину, своє минуле, за лицарів Лазаря, а тепер — і за мене.

— Ти непокоїшся, що не зможеш їх захистити, — раптом здогадалась я.

— Я навіть тебе не можу захистити, — хрипко мовив він і торкнувся пальцями місячного серпа на моїй спині.

— Нам не потрібно вирішувати це саме тепер. З дітьми чи без дітей, ми вже й так маємо родину, про яку треба дбати.

Тягар перемістився — його частина лягла і на мої плечі. Я завжди жила тільки для себе, свідомо уникаючи обов’язків перед родиною та традиціями. Навіть тепер якась частина мого єства бажала відкинути цей тягар і повернутися до безтурботної незалежності.

Метью зміряв поглядом відстань до будинку.

— А що сталося, коли я пішов?

— А ти здогадайся з трьох разів. Міріам розповіла про Бертрана та Єрусалим, але промовчала про Джиліан. Замість неї Маркус розповів нам про тих, хто вдерся до мого помешкання в Оксфорді. Ну, і про те, що через нас розпочалося щось схоже на війну.

— Dieu, чи не краще їм було б не патякати зайвого! — Він пробіг пальцями по волоссю, і в його очах я побачила докір самому собі за те, що він раніше приховував все це від мене. — Спочатку я був певен, що все — через той манускрипт. Потім мені здалося, що через тебе. А тепер я вже не знаю, що й думати, чорт забирай! Розкривається якась древня потужна таємниця, і ми маємо до цього безпосередній стосунок.

— Чи мала рацію Міріам, коли сказала, що, окрім нас, у цю справу будуть втягнуті чимало істот? — спитала я, витріщившись на місяць, наче там крилася відповідь на мої запитання.

Але замість місяця мені відповів Метью:

— Сумніваюся, що ми — перші створіння, які кохають не тих, кого треба, і що ми будемо останніми. — Він взяв мене за руку. — Ходімо до будинку. Нам треба там дещо пояснити.

Поки ми йшли, Метью зазначив, що пояснення, як і ліки, засвоюються краще, якщо їх запивають певною кількістю рідини. Я зрозуміла натяк. Ми увійшли до будинку через задні двері, щоб здійснити всі необхідні приготування. Поки я розставляла напої та наїдки на таці, Метью з мене очей не зводив.

— Що? — я підвела очі. — Я щось забула?

У кутиках його губ заграла усмішка.

— Ні, ma lionne. Я просто намагаюся збагнути, яким це чином мені вдалося роздобути таку несамовиту дружину. Навіть коли ти ставиш на тацю чашки, ти маєш величний та грізний вигляд.

— Ніяка я не грізна, — відказала я, ніяково поправляючи на потилиці зібране у хвіст волосся.

— Ні, грізна, — усміхнувся Метью. — Інакше ти не довела б Міріам до такого стану.

Наближаючись до дверей між їдальнею та сімейною кімнатою, ми прислухалися, очікуючи почути всередині звуки відчайдушної боротьби, але натомість звідти донеслася лише тиха розмова та нерозбірливе бурмотіння. Будинок відімкнув двері й розчинив їх перед нами.

— Нам подумалося, що ви, можливо, захочете щось випити, — сказала я, ставлячи тацю на стіл.

До нас обернулася сила-силенна очей — вампіри, відьми, привиди. За спиною моєї бабці тіснилася купа Бішопів; усі вони збентежено метушилися та вовтузилися, намагаючись призвичаїтися до присутності вампірів у їдальні.

— Віскі, Саро? — спитав Метью, беручи з таці склянку.

Вона зміряла його довгим прискіпливим поглядом.

— Міріам каже, що погоджуючись на ваші стосунки, ми, фактично, розпалюємо війну. Мій батько воював у Другій світовій війні.

— І мій теж, — зауважив Метью, наливаючи віскі. Я не сумнівалася, що й він сам воював, але промовчала стосовно цього.

— Він завжди казав, що віскі дає можливість заплющувати вночі очі й не відчувати до себе ненависті за все те, що ти зробив удень, виконуючи наказ. Це не гарантія, але інколи допомагає. — Метью подав склянку.

Сара взяла її.

— Ти убив би власного

1 ... 178 179 180 ... 214
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом"