Читати книгу - "Зіграй мою наречену, Холод Влада"

Коли Сергій поїхав і я залишилася сама, я відчула себе не в своїй тарілці. Все ж, це був його дім і він так просто лишив мене тут... Чому він так довіряє мені? Це якось безвідповідально з його боку.

У мене було доволі багато часу до виїзду на роботу, тож я вирішила заздалегідь приготувати щось на обід та вечерю.

Але коли йшла через вітальню, помітила на стелажі альбом. Авжеж, чіпати чужі речі недобре, але моя цікавість таки перемогла здоровий глузд. Та й я вирішила, що раз альбом лежить неприхованим, то його можна і подивитись...

Яким же було моє здивування, коли відкривши його я побачила наші шкільні фотографії... Я переглядала їх одна за одною, усміхалася і згадувала старі шкільні часи.

Однак одна фотографія привернула більше моєї уваги, ніж інші. Це було фото навесні перед самим випуском. На ньому були тільки дівчата. Мені одразу згадалося, що я пропустила цілих три місяці школи заради акторського конкурсу, через що потім в мене злегка впав і середній бал. Хоча найнекомфортнішим в поверненні було те, що на мене постійно дивилися... Так, саме тоді, після повернення, я мала йому зізнатися, але він по суті не дав мені цього зробити.

Повертатися до школи буквально тільки на екзамени було злегка страшнувато. Всі однокласники знали, що я брала участь в якомусь телешоу, однак саме шоу мали запустити аж восени, тож ніяких деталей вони не знали.

Деякі дівчата дивилися з заздрістю, деякі — навпаки щиро раділи за мене і намагалися дізнатися в мене різні деталі, які мені, само собою, казати було не можна.

Я ж, як завжди, говорила з усіма, привітно усміхлалася кожному, однак дивилася тільки на одну людину. І, авжеж, це був Сергій.

В останній рік школи він став більш спокійним. Батько найняв йому купу репетиторів. Їх бізнес почав йти вгору.

Сергій перестав спілкуватися з усіма колишніми приятелями. Він, так само як і я, в останній рік школи зосередився на своїй меті.

Я навіть не підозрювала, що він може бути таким цілеспрямованим. До цього постійно тримав марку «поганого хлопця».

Напевно, він єдиний, хто не розпитував мене про телешоу. Всі інші хлопці так чи інакше підходили і питали... Всім було цікаво.

Тоді я подумала, що якщо він підійде до мене, то я зізнаюся йому. Але цього так і не сталося.

Саме зі мною він практично не контактував і це залишалося незмінним увесь останній рік школи.

З іншого боку, в чому там було зізнаватися... Він і так все знав. Та напевно весь клас знав, що я була в нього закохана.

Однак, можливо, якби я зізналася тоді, то змогла б відпустити це перше кохання на багато років раніше.

Та не судилося.

В університеті я ні з ким не зустрічалася.

Та й психологічна травма на зйомках остаточно відбила будь-яке бажання заводити більш-менш серйозні стосунки.

Я зосередилася на акторстві, однак так і не змогла повернутися в кіно. Мені було страшно, що знов повториться те ж  саме, що і на останніх моїх зйомках...

Ніколи не думала, що дорослі мужики будуть домагатися до мене, ще майже дитини, тоді, коли я була всього на другому курсі, і вимагати від мене чогось за роль, в кастингу на яку я перемогла.

Після того я так і не змогла залишитися в шоубізнесі. Мене стали лякати кастинги, кастинг-менеджери, режисери і навіть актори-партнери за зйомками. А я намагалася повернутися... В таких спробах і пройшло все моє навчання. А потім вже мені допомогла Віка.

Вона тоді саме влаштувалася до театру. Їй з її злегка гіперболізованою емоційністю театр підійшов більше ніж кіно. І тоді я подумала, що чому б  ні... В театрі в цьому плані мало бути легше.

Так і сталося. В театрі все було легше. Однак, я все одно втратила дещо важливе. Більше мені не хотілося мати головних ролей. Я пливла за течією в усьому. В роботі, в повсякденному житті, навіть у стосунках.

Чого лише варті наші стосунки з Деном... Скільки б я його не звинувачувала в тому, що він все зіпсував, все ж в таких випадках завжди винні обидва.

За всіма цими роздумами я й не помітила, що до виходу з дому залишилося всього півтори години.

Треба було швидко приготувати вечерю і покупатися...

***

—...Надю, стоп, — Володимир Анатолійович, який раніше ніколи не зупиняв репетицію через мене, зараз вперше зробив це. — Ти десь не тут. Ти не в образі. Ти маєш бути розлюченою запальною коханкою, а не задумливою павою. Я розумію, що це нова роль, але раніше у тебе ніколи не було проблем з вживанням в подібні образи. Будь ласка, ще раз!

Ми пробували зіграти сцену з нової вистави ще разів шість, а в мене так і не виходило... Тоді Володимир Анатолійович все ж таки вирішив перейти до наступної сцени, а мені сказав піти відпочити...

Я вийшла до гримерної і дістала телефон.

Може, Сергій мав рацію? Може, я все ж хочу не цього? Та чи зможу я повернутися в кіно після всього того, що було?

Принаймні, допоки не спробую, дійсно не дізнаюся.

Я зайшла в фейсбук, знайшла групу, в якій виставляли об’яви-кастинги на невеличкі ролі в кіно та серіалах.