Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Вже була ніч, місяць освітлював стежину в лісі. Ельза сиділа на дереві, яке лежало на землі та розглядала зорі, всі гості святкують, їхні голосіння чути всюди. Вже скоро має початися полювання, проте вовчиця не хоче нікуди йти. Неподалік вона почула хруст гілок, а коли прислухалася, то почула ще й голоси.

Вона пішла за голосами, які линули далі в лісі та побачила двох чоловіків, тому вовчиця причаїлася за деревом та прислухалася до розмови:
– Ти все зробив, як я казав? – цей голос вона відразу впізнала та не розуміла про що йде мова, тому продовжила стояти за деревом.
– Так, ми все підготували для полювання. За годину він буде тут. – Ельзу здивувало, що Тео обговорює полювання в цьому місці та й всі хто були запрошені на весілля прибули. То, на кого він чекає? Що приховує від неї? Саме ці питання зараз турбували її.
– Не гарно підслуховувати, люба. – Тео повернув голову до дерева, за яким стояла вовчиця. – Зіпсуєш сюрприз. – Ельза вийшла зі свого "укриття" та підійшла до чоловіків.
– Хто має приїхати за годину? – вона не стала чекати, тому відразу запитала, що її цікавить. – І чому ти обговорюєш полювання в лісі, окремо від вовків? Якщо моя пам'ять не зраджує, то цим займався Майл. Що ти задумав, Вільтоне? – вовчиця загарчала оголюючи свої ікла, а очі засяяли янтарним кольором. Чоловік, що стояв з Тео кинувся на Ельзу, проте не встиг нічого зробити, оскільки вовчиця поглянула йому в очі та наказала відійти.
– Твої вовки будуть кидатися на твою дружину?! То це так ти їх вчиш поваги?! Чи він вважає, що ти занадто слабкий, щоб захистити себе від мене?! – вовчиця кипіла від гніву, що не приховалося від Тео.
– У нього спрацював інстинкт, він Бета моєї зграї й здається він подумав, що ти несеш мені загрозу. 
– Ха! Дружина несе тобі загрозу? – Ельза поглянула в очі Тео, її колір очей знову став, як зазвичай.
– Він забагато випив, розум помутнився. Цього не повториться, я обіцяю. Це всього непорозуміння. Впевнений, що після мого подарунка ти забудеш про цей інцидент. – він перевів погляд на Бету, який скорчив гримасу від болю, проте продовжив стояти там, де наказала Альфа-вовчиця. – Зніми з нього гіпноз, гадаю він засвоїв урок.
– І що ж це за подарунок такий? – запитала Ельза недовірливо поглянувши на Тео.
– Почекай до полювання, тоді й дізнаєшся. – він усміхнувся куточком губ, а вовчиця прищулившись вдивлялася в його обличчя.
– Що ж, добре. – сказавши це вона зняла гіпноз з Бети та пішла стежиною, що вела до гостей.
Тео дивився їй в слід, доки вона не зникла з поля зору, а потім підійшов до Райлі - Бети. Він схопив його за комір та підійняв, щоб ноги не торкалися долу.
– Ще раз посмієш напасти на неї я вб'ю тебе власноруч, якщо вона не вб'є тебе першою. – Тео сказав дивлячись в очі Беті, а потім кинувши його на землю пішов слідом за Ельзою - до гостей.