Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

- Якщо Ваша високість так гадає… - знизала плечима Айша. 

- Вас цікавить питання рабства, - серйозно сказав Аймер, - ваших ровесниць цікавить мода та нові рецепти солодощів у столичних кав’ярнях. А ви ще у академії цікавились опозиційною теорією відміни рабства у Лімерії. Тоді я і звернув на вас увагу. 

- Мені варто почати нервувати, Ваша високосте? – обережно запитала дівчина.

- Тепер я розумію, чому батько всерйоз вхопився за пропозицію графа Вієрте, - зітхнув Аймер, - тримай друзів поруч, а опозицію ще ближче. 

- Не розумію вас. Мій батько та весь дім Вієрте завжди був вірний короні. 

- Але не ви, леді Айшес. Ваші думки опозиційні ще з малого віку. 

- Я була дитиною, необачною у своїх висловах, - напружилась Айша, - невже Його величність вбачає у мені проблему? 

- Самі по собі ви проблемою не являєтесь, леді Айшес. Але у ролі нареченої когось із опозиціонерів… з вашими можливостями та силами вашої родини… 

- Моя родина вірна короні!

- Саме так і сказав ваш батько, коли Його величність звернувся до нього, - тихо сказав Аймер, - ви ж знали про це? Що наші батьки ведуть переговори з приводу наших заручин? 

- Невже в усій Лімерії та за її межами немає кандидатури більш гідної для наслідного принца? – Айша подивилась йому в очі, - невже звичайна графська донька представляє хоч якийсь інтерес для королівської родини?

- Ви недооцінюєте себе, Айшес, - музика стихла, Аймер зупинився і вклонився, поцілувавши руку дівчини, - я б хотів зустрітися з вами трохи пізніше. Завтра пришлю за вами. Гарного вам вечора. Насолоджуйтесь балом.

Айша прикусила губу. Аймер не виглядав злодієм. Навпаки, коли вони ще зустрічались у академії, він один з небагатьох підтримував її думки про відміну рабства і допрацювання системи правління Лімерії. Вони з батьком не сходились у багатьох думках. Навіть ходили чутки, що король планує оголосити спадкоємцем молодшого сина Калена, який повністю підтримував політику батька. Але зараз, розмовляючи з Аймером, Айша відчувала, що він наче намагався про щось її попередити. Лишалось дочекатися завтрашнього дня. 

***

Вечір здавався нескінченним. Айшес не довелось присісти ні на один танець. Деякі дебютантки не танцювали жодного разу, у той час як леді Вієрте ні одного танцю не пропустила. Сини баронів та віконтів, графів та навіть племінник герцога Альтейса, всі бажали станцювати з юною леді хоча б раз. Близько опівночі, втомлену Айшу доставили до кімнати дві покоївки за наказом батьків. Дівчині навіть не дозволили підійти до Лукаса. За весь вечір вони не обмовились і словом. 

Служниці допомогли їй переодягнутися у нічну сорочку та розпустити зачіску. І після цього лишили її на самоті. Вперше за останній час Айшес знову відчула себе самотньою. Те важке, тягуче як смола відчуття власної жалюгідність і непотрібності. Дівчина впала на ліжко і довго дивилась у декоровану стелю. Світло у магічних кристалах повністю погасло. Палац повільно поринав у сон. А вона думала, як давно це почалось. Як давно вона стала залежна від його присутності. Лукас став невід’ємною частиною її життя. Він був поряд, ближче ніж будь хто. Її перший і єдиний, найближчий друг… Дівчина відчула, що щоки її горять і в мить підскочила на ліжку. 

-Ні-ні-ні, - похитала воно головою, - що це я…

Дійсно, чого це вона? Навряд Лукасу би це сподобалось. Вона навіть не була впевнена у тому, що він вважає її другом. Тоді, коли вони уклали угоду, він погодився бути лише її компаньйоном. Можливо, він просто занадто ввічливий і дозволяє їй, самотній дитині, вважати себе другом.  У них лишилось лише два роки. У день її шіснадцятиріччя їх договір буде скасовано, а рабську печать знято. Лукас буде вільний. І, скоріш за все, він зажадає повернутися на батьківщину. Певно, він спробує відшукати свою родину. Всього два роки і життя Айши перетвориться на цей вечір. Яскраві, кольорові бали, танці, безглузді розмови і пуста, самотня кімна вночі. А потім… їй доведеться вийти заміж. І ділити кімнату з чоловіком, якого їй оберуть батьки. Адже вона жінка. Все її життя зводиться до цього. Вона народилась лише для цього. А Лукас лишиться у її спогадах. Милий, уважний Лукас. Йому вже шістнадцять. Він стане старше. Зустріне в Елібрії прекрасну дівчину і закохається. Вони одружаться, матимуть дітей. Можливо, маленький будиночок, який буде наповнений їхньою любов’ю та щастям. І він забуде її. 

По щоках зрадницьки потекли сльози. І раптом, у двері з тераси тихенько постукали. Айша побачила Лукаса і, сама того не усвідомлюючи, рвонула до дверей і різко відкрила їх навстіж. 

- Айша… - хлопець вскочив у кімнату, - ти… плачеш? 

- Ні, - дівчина прийнялась витирати щоки рукавами сорочки, - я не плачу, я просто… просто втомилась і…

- Айша, - Лукас взяв її за руку, - щось трапилось? Хтось тебе образив? 

- Ні, - похитала головою Айшес, - правда… я в нормі. Що ти тут робиш? А раптом тебе шукатимуть?

- Мій сусід спить як вбитий, - знизав плечима Лукас, - до того ж, я хотів тебе побачити. 

- Мене? 

- Не міг заснути, не привітавши тебе з днем народження, - посміхнувся Лукас і простягнув їй білу лілею, - я зачарував її, тож вона не зівʼяне. З днем народження, Айшес.