Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Гелтер Скелтер 📚 - Українською

Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гелтер Скелтер" автора Олександр Завара. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 83
Перейти на сторінку:
її відсутність. Не той у неї був настрій, щоб показувати його іншим, хоч би й найкращій приятельці.

Укотре подивившись у велике дзеркало на стіні, Лана зауважила у власних очах нерішучість. Ту саму, якої не бачила з кінця першого курсу, коли відкрила для себе шлях соціальної реінкарнації. Відтоді погляд дівчини був або привабливим й сласним, або непокірним і вольовим – залежно від ситуації. Однак сьогоднішній ранок і всі його події внесли свої корективи. І тепер амбітна й приваблива брюнетка більше скидалася на школярку, малу й невпевнену в собі дівчинку, що відчуває за собою якусь провину. Цей вираз Лана прагнула приховати будь-що. Світ не має бачити її такою, бо інакше зрозуміє: вона така сама, як інші, просто вдає з себе казна-що.

Поки вона розбиралася з думками й почуттями, у двері кімнати зненацька постукали. Навіть не постукали, а коротенько потарабанили пальцями. Лана знала, що так робить тільки одна персона, і саме ця персона була останньою, кого дівчина хотіла б зараз бачити. Та не так сталося, як бажалося. Не встигла вона й рота розкрити, як двері рвучко відчинилися і до кімнати у присутній йому нахабній манері ввалився Алекс.

– О! – нібито захоплено вигукнув він.– Ти вже в ліжку? Чудово! Бо мені було одкровення, що ми маємо розділити його тут і зараз.

Хлопець, як завжди, зухвало вишкірився, і це була одна з найненависніших для Лани його посмішок.

Лана й досі не звикла до такої безпардонності, тому метнула на нього гнівний погляд. Проте останньої миті стрималася і якомога спокійніше спитала, що Алексові потрібно.

– О,– здивувався він,– то ти ще не в курсі?

Він грайливо скинув брови.

– Це серйозно, це справжня біда.– Він зітхнув і замотав головою.– О’кей, спробуємо виправити… Пам’ятаєш вчорашній вечір? А точніше те, що ми робили вночі перед оцим дзеркалом?

– Так,– збрехала дівчина.

Насправді вона взагалі все забула. Ранкові обставини склалися таким чином, що вчорашнє вилетіло з її голови, наче й не було. Якби в неї зараз спитали щось інше, Лана так само сказала б неправду, аби тільки приховати те, що її гризло.

– І що з того?

– Перший пішов.

Зафіксувавши відсутність реакції на ці слова, Алекс зітхнув і закотив очі до стелі. Потім укотре обмацав масним поглядом дівчину.

– Вочевидь ти дійсно не в курсі, але Знайда несподівано став власником «Macbook Pro». Сьогодні вранці. А пам’ятаєш, як ми вчора з нього ржали? А тепер його черга ржати з нас, бо його бажання раптом здійснилося, хай як не дивно це звучить.

– Брешеш,– незворушно відповіла Лана.

– Ні, я серйозно. Спитай у нього сама. Півдня ходить мов блаженний.

– Що, той комп отак узяв і впав із неба?

Погляд у Алекса тепер був доволі розважливий, але дівчина йому все одно не повірила, адже добре знала Сергієву натуру. Розуміла: це могло бути просто черговою витівкою. Знайда міг розіграти Савицького, а ще тут явно тхнуло змовою із Сікорським. А коли ця навіжена парочка щось замислювала, сам сатана не визначив би, чого від них чекати.

– Ні, не впав,– відповів Алекс.– Він нібито переміг у якомусь конкурсі. В одному з тих, що пов’язані з поширенням інформації і…

– Ага, могутність «Фейсбука» – і жодних чудес,– саркастично перебила Лана.– Це ж все пояснює, хіба ні?

– …Але по факту,– вів далі хлопець, ніби не почувши,– його бажання все ж таки здійснилося. Забажав ноутбук вчора і отримав ноутбук сьогодні. Якийсь надто підозрілий збіг.– Алекс замовк й уважно подивився на Лану.

Та не знайшла чим заперечити. А якщо чесно, не дуже-то й хотіла.

– От я і подумав,– гнув своє Савицький.– Оскільки одне бажання вже виконане, чом би нам не прискорити цей процес?

Знову нахабний вишкір.

– Ішов би ти до біса! – знавісніла Лана.– Серйозно. Ти таки задовбав! Клоун!

Тим часом спогад про вчорашнє збіговисько набував у її свідомості дедалі чіткіших обрисів: темрява, яка чомусь здавалася моторошною, тремтливі вогники свічок, що кидали на стіни лячні тіні; добре вино як ритуальне зілля – і загадування бажань, заради чого все це дійство чинилося.

«По одній мрії на кожного, на все про все – хвилина».

І хай навіть цей бовдур її розігрує або, що ймовірніше, сам став жертвою розіграшу, але якщо замислитися, її бажання таки реалізувалося і поточна сесія буде складена на «відмінно». Зрозуміло, якщо обіцянки пана професора – не розводка. Ні, все має бути добре, вона впевнена.

Думки дівчини остаточно заплуталися в тенетах подій останньої доби. Протягом двадцяти з чимось годин сталося стільки всього, що складалося враження, ніби між учорашнім і сьогоднішнім днем проминув тиждень, а може, і два.

«Ні,– вирішила Лана,– з усім цим треба щось робити. І негайно. Перш за все – привести думки до ладу. А тому гайда на свіже повітря…»

Вона відкараскалась від Алекса, сказавши, що поспішає у справах і аж ніяк не потребує супроводу. Потім витурила його з кімнати і залишила на самоті в коридорі. Але навіть тоді, коли Лана поспіхом проходила повз, він все ще підпирав стіну, проводжаючи її загадковим поглядом. Коли ж вона вийшла на сходи, Алекс рушив за нею і, пересвідчившись, що вона сходить на перший поверх, почав неквапом підніматися на свій четвертий.

У житті Алекса Лана була другою дівчиною, яка ігнорувала його саме таким чином. Він добре розумів: як і в першому випадку, із цією кралею йому абсолютно нічого не світить. Однак грати свою роль він усе одно не кидав – клоун так клоун, а ну ж вона несподівано викине білий прапор капітуляції?

Перша зневіра в оспіваному багатьма поетами почутті спіткала Олексія Савицького ще в одинадцятому класі. Він по самі вуха закохався в дівчину, старшу за нього на кілька років. Її звали Ліна, вона захоплювалася поезією й навіть зовні нагадувала свою славетну тезку в молодості. Вірші молодої викладачки місцевого технікуму заворожували юнака, він міг слухати їх годинами, навіть попри те, що нічого не тямив у літературі. Ліна ж не звертала на нього жодної уваги, що й не дивно. Вона зустрічалася зі старшим за неї чоловіком – удівцем з двома дітьми. І це ятрило Олексієві душу ще більше, бо що той нікчема міг запропонувати такій красуні? Судячи з усього, той батракував десь за мінімальну зарплатню і, у кращому разі, мізерну премію за перевиконання плану. Господи, та в Алекса сам тільки смартфон коштував кілька його зарплат!

Якось юнак зустрів їх вчотирьох у центральному парку.

1 ... 17 18 19 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гелтер Скелтер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гелтер Скелтер"