Читати книгу - "Пропала злодійка, Майкл МакКланг"

Я похитав головою, щоб очистити думки від старих, неприємних спогадів. Праця з кривавою магією вимагала емоцій, але вона також викликала емоції. А їх було не так просто позбутися.

-- Магістре? – запитав найманець. – З тобою все гаразд?

-- Цілком. Скажи Кілю, що він вже може позбутися цього, -- сказав я, вказуючи на труп. – Наступних кілька годин я буду зайнятий. Доглянь, будь ласка, щоб до обіду мене не турбували.

#

Потрібно було з десяток золотих марок і дві години відливання, перш ніж у мене з‘явився золотий шип довжиною з долоню і товщиною з мізинець, з одного боку – гострий, як голка, з іншого – плаский. Він гудів у мене в руці. В міру того як він буде наближатися до цілі, гул зростатиме. Коли він дістанеться до Штайнера, завивання стане оглушливим. Коли він знайде кров його серця, його пісня закінчиться і він самознищиться. Це означає, що всі, хто в цей час будуть поряд зі Штайнером, швидше за все теж, як полюбляє говорити Кіль “відкинуть копита”, залежно від того, як далеко доведеться пролетіти зубцю, перш ніж він досягне своєї цілі. Трохи понадміру, але я не мав наміру заморочуватися і вбудовувати в нього додаткові закляття, щоб безпечно перенаправити надлишкову залишкову енергію. Я створював не Ворота; я створював зброю. Зброя вбиває людей. І мене зовсім не турбував добробут когось, хто знаходився поблизу новообраного Синдика.

До того ж я був виснажений. Ця робота довела мене до межі моїх можливостей у Мистецтві. В мене не залишилося сили додавати зайві витребеньки.

Я махнув рукою і розірвав коло. Я зіп‘явся з підлоги, руки й ноги тремтіли, і спотикаючись зійшов вниз у бібліотеку.

Я підійшов до вікна і широко розчинив його в бік дурнуватого, величезного бронзового молотка на вершині вежі Штайнера. Я й гадки не мав, чи був він там, але вежа була зручною мішенню.

Шип летів перекидаючись над містом, кидаючи виклик гравітації й блимаючи на сонці, а тоді раптово пірнув вниз, як голка притягнена магнітом. Гул ставав щоразу то голоснішим та пронизливішим, тоді зненацька стих, коли шип почав пробивати собі шлях крізь кам‘яну стіну дому Штайнера.

Отже, він все-таки був вдома.

Звісно, що камінь не був для шипа перешкодою. Для цього він призначався. Якщо виявиться, що Штайнер у ванні, то мені будуть непереливки. Робота похапцем вимагала непростих рішень. Доторкнувшись до води шип розвалиться, а зворотна реакція швидше за все прикінчить мене. Хто не ризикує і так далі.

Нічого не трапилося секунду, дві, три…

Тоді оглушливе завивання, яке швидко зросло до регістру нечутного для вуха, проте я все одно якимось чином відчував. Це означало, що шип знайшов кров Штайнера, і зараз вибухне.

І вибухнув. Дім Габула Штайнера рухнув. Перш ніж втратити свідомість, я побачив, як падав дурнуватий бронзовий молоток, і як його поглинав бурхливий кам‘яний пил, що здіймався йому назустріч.

Щоб влаштувати цю невеличку виставу, я вичерпав своє джерело до дна, і тепер прийшов рахунок.

#

-- Габул Штайнер мертвий.

Я відкрив очі, побачив мутний образ Сірого Зуба. Голова в мене гуділа, а в роті було сухо, як в Зламаних Землях.

-- Ще бракувало, курва, щоб він не був мертвий, -- прохрипів я. – Після всього, що я пережив, щоб зробити його таким.

Я лежав на нещодавно спорудженому ліжку в кутку бібліотеки. В тому, яке проігнорував минулої ночі для того, щоб спати у внутрішньому святилищі. Я сів, опустив ноги на підлогу. Проковтнув хвилю жовчі, що спробувала втекти.

-- Ти що, зацікавився політикою, як тільки я спустив тебе з ока? – Запитав Сірий Зуб.

-- Та, начебто ні.

-- Тоді навіщо ти вбив Штайнера?

-- Це не має нічого спільного з політикою, Фаллоне. Це цілковито особисте. Ось, що трапляється з тими, хто вдирається в моє святилище.

Він насупився.

-- Можна поцікавитися, як Штайнеру вдалося обійти обереги Телемарха і осквернити Цитадель?

Я витягнув з кишені поглинач магії.

-- Він найняв когось, хто мав оце, -- я кинув поглинач йому.

Сірий Зуб спіймав його, тоді випустив так, наче він був гарячим. Кінчиком черевика підсунув назад до мене. Я нагнувся, щоб підняти поглинач і ледь не втратив рівновагу, а тоді сніданок, якого я ще не з‘їв. В мене було таке відчуття, немов мій череп перетворився в крейдяний.

-- Маєш щось від головного болю? – запитав я.

Без зайвого слова він обійшов амулет і наблизився до мене. Поклав руку мені зверху на голову і щось прошепотів. Було таке відчуття, ніби мені зірвали верхню частину черепа, зробили повний оберт і ляснули на місце. Від болю я ледь не блюнув, але коли пилюка вляглася, біль голови зник.

-- Дякую, мабуть, -- промовив я крізь заціплені зуби.

-- Може ти й не задумував це як політичну заяву, але смерть Штайнера вже має наслідки. Головна маса його сил, несподівано ставши безробітними, перейшла до радника Вена. Те, що було більш-менш рівною, тристоронньою бійкою, перетворилося на суперництво між Веном і Справедливими. Вен переможе.

-- А… Але коли Вен переможе? – сказав я.

-- Це не жарти, Хольгрене.

-- Фаллоне, доля Белларіуса в руках белларіанців. Я тут з єдиною метою, і як тільки отримаю те, що хочу, то вшиваюся звідси.

--