Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

- Але, Олівере, саме люди пишуть і можуть змінювати її. Мабуть, я також є тим, хто зараз будує для вас історію. Ваше місто прославиться, якщо я знайду вбивцю.

-Я погоджуюсь з тобою, Артуре. Але поки тут є чотири вершники апокаліпсису, то Вільденбург буде пеклом на Землі.

- Що ж, але обіцяю вам, містере Олівер, що вершників я знищу.

- Слідчий, я вдячний тобі, але зрозумій, що історія циклічна. Якщо зараз убити усіх вершників, то через століття з’являться нові.

- Але десь через століття з’явиться втілення Артура Конграйта, який знову їх всіх повбиває, чи не так?

-«Ха-ха», ну що ж, Артуре, я бажаю тобі успіхів у цьому, і допоможи мені доля, щоб я залишився живим до того часу.

- Я вірю у це, містере Олівер. У мене до вас ще одне запитання, з метою якого я сюди завітав. Де мені знайти поліцейський відділок, мені треба до пана Реймонда.

- Так ви не батька чекаєте?

- Ні, його послугами я буду користуватися лише вночі.

- Артуре, будь ласка, бережіть його, якщо його хтось уб’є, то я думаю, що після цього у мене сенсу життя вже не буде.

- Я вам обіцяю, Олівере, ваш батько буде цілим та неушкодженим!

- Дякую, слідчий! Місце, де працює Реймонд Саптон, знаходиться на вулиці Пріксла, це недалеко від закинутої церкви. Вам потрібно від неї повернути ліворуч та вийти до майстерні коваля, яка називалась колись «Кузня духу». Вивіска ще досі висить, тому ви не помилитесь. Далі вам потрібно повернути праворуч і саме там ви вийдете на вулицю Пріксла.  То єдина будівля, де залишилось хоча б трішки честі.

- Саме так Реймонд мені сказав про своє місце. Дякую вам за допомогу, Олівере. Злива на вулиці вже закінчилась, тому я мушу йти. Бувайте, містере, і надіюсь, що скоро ми ще зустрінемося, і я замовлю у вас авторську роботу.

-«Ха-ха», бувай, Артуре, ти добрий чоловік. Допоможи нам і місту. Я вірю у тебе! – протягнув мені руку Олівер

Стиснувши руку шевцю, я покинув його майстерню, але на сходинах я зустрів Девліна. Хоча він сліпий, але підіймався занадто швидко, що штурхонув мене у плече. Я не став нічого говорити, а попрямував до поліцейського відділку.

-Олівере, хто це був?

-Невже ви заговорили зі мною, батьку… Артур Конграйт до мене приходив, ми славно поговорили.

-Синку присядь, є розмова.

-Так, тату, що трапилось.

- Ця людина змінить історію Вільденбургу навіки і свою, до речі, також. Слідчий прославиться, але як саме, я тобі не скажу. Він стане відомим на весь континент і ти станеш свідком цього. Олівере, я помру до того часу, коли Артур знайде справжнього вбивцю Віти. Пообіцяй, що ти житимеш сповненим радощів життя після моєї смерті. Твій сенс життя – це ти сам. Олівере, стільки років я з тобою не розмовляв майже, але я завжди тебе любив і любитиму навіть в іншому світі. За всі ці роки я зрозумів, чого ти боїшся. Тобі не страшний Рокко чи те, що тебе уб’ють. Олівере, ти дійсно маєш страх перед тим, як насолоджуватися життям. Не бійся, синку, жити. Ти один в себе є. Бійся, синочку, життя не прожити. Вмираючи тихо через боягузтво своє.

-Тату… - Олівер заплакав вперше за останні роки після смерті мами. – Ви завжди говорили пророчі речі, але я надіюся і вірю, що ваше передбачення про смерть хибне. Але я вам обіцяю, що житиму я щасливо, поки не помру! Я люблю вас, тату…

-Обійми мене, синку.

Олівер обійняв свого старого. У глибині душі він вірив, що батько зможе прожити, поки не побачить онуків, але розумом він знав, що у своїх передбаченнях батько ніколи за всі шістдесят років не помилявся.