Читати книгу - "Операція: "Викрадення по-драконячи", Калерія Буко"

Меліса

Я й не думала, що на стадіоні, до якого привезе мене на своєму дорогому автомобілі Рейнгард,  буде аж настільки багато народу. Вони линули одним величезним потоком.

Ми продовжували сидіти в автомобілі. Рей сказав, що варто перечекати, аніж сунутись  саму гущу.  Наші місця все одно ніхто не займе, тому немає сенсу хвилюватись.

— Ти тремтиш, — я відчуваю його руку на своїй. Рей присовується трохи ближче та оглядає мене.

Незручно.

— Так, дякую, що помітив. Я вперше на концерті якоїсь дракониці, — мій сарказм напевно так і пре через верх, але я нічого не можу вдіяти. Доводиться дати йому волю. — Знаєш, мене дійсно трохи трясе. Хтозна-яка в неї там шоу програма: вона дихатиме на нас вогнем, зігріваючи? Або ні, я знаю, вона гарчатиме на нас в істинній подобі.

Я дивлюсь на Райнгарда в притик, помічаючи, як він хмурніє. Бачу нерозуміння на його обличчі. 

Чоловік хитає головою, розуміючи, що це мій черговий вибрик. Але це не так. Мені вже тут набридло. 

Не в машині. В цьому світі. Я кожного дня роблю так, щоб він мене зненавидів, а цьому ящеру хоч би хни. 

— Вона людина, Мелісо.

— Лише наполовину, — вперто доводжу йому.

— Наполовину. Але це не означає, що вона тварина. Вона співатиме. Жінка має прекрасний голос, сподіваюсь, що й ти його оціниш.

Рей говорить до мене тихо, немов дитині пояснює очевидні речі.

І хоч мені цікаво глянути на цю їхню співачку, однак я не можу залишити чоловіка без порції моєї  отрути. Може хоч так він зрозуміє, що я погана. Може цього разу в мене вийде.

— Раз вона така прекрасна: і голос має, і принади, я так розумію,  то чого ти її не обрав? Бачу, ти теж не бідуєш, судячи з тих договорів.

Видихаю, відвертаючись від нього. Не хочу дивитись на Рея. Не хочу бачити цей погляд побитого собаки. Я ж нічийних собак завжди жаліла. Боюсь, що не стримаюсь. 

— Бо вона не моя істинна.

Він шепоче мені на вухо, хапаючи мої плечі у свій полон. У салоні відразу стає тепліше. Він же ящірка, холоднокровний же, як може бути таким гарячим?

— І все? Це вся причина?

— Так, моя хороша.

Чоловік гойдав мене з боку в бік. Я вже б хотіла вийти, але він все мене не пускав. Продовжував тримати у своїх обіймах. Я змирилась з цим бажанням, хоче так сидіти - отже посидимо доки йому не набридне, або поки ми не пропустимо концерт Драконсьє.

— Мені не потрібна жодна інша окрім тебе, моя хороша. Я тобі про це постійно говорю, а ми й досі не можеш повірити моїм словам. Або не хочеш. 

Відповідати мені точно не хотілось. Чесно кажучи, мені вже почало набридати тупотіти на одному місці, на одних і тих самих словах, але, фактично, нічого не змінювати. Рей говорив солодкі речі, будь-яка дівчина б, калабанькою б розтеклась під його ногами після таких запевнень, але мені було страшно. Якщо чоловік не брехав і його почуття дійсно настільки сильні, то мені його шкода, бо я не відчувала до нього нічого навіть й близько схожого на це.

— Ми не запізнимось? 

Він заворушився збоку, глипаючи на свій годинник. Дорогий, інкрустований діамантами, а те, що то були таки вони, в мене навіть сумніві не виникало, судячи з того, що він легко майном своїм пропонував поділитись.

— Можемо йти. Наш вхід з іншого боку, тому проблем не буде.

Видно було, що чоловік не хотів відриватись від мене, але все-таки зробив це, даючи мені більше свободи, якщо це слово ще доречно використовувати у наших стосунках. Він важко зітхнув, відкидаючись на сидіння, відняв руки догори, розпатлав своє волосся, яке до того було гарно укладене. Ну от, тепер я йду на концерт не з доглянутим чоловіком, а ніби з хлопчиськом, якому не сподобалась зачіска, яку йому зробила мама.

— Стоп. Ти сказав з іншого боку? — я стрімко повернулась до нього, навіть нагнулась, щоб заглянути в безсоромні очі. — Тобто, ми могли не сидіти тут?

Рейнгард прикрив очі рукою. Точно кажу він закотив їх. Вже знаю, що в таких випадках він частенько їх закочує. 

— Ні, моя хороша, нас мали зустріти. Мені написали, що треба трішки зачекати перед тим, як ми приїхали, от ми й чекали.

— Хіба хтось змушує мільярдерів чекати? — фиркаю на сказану фразу Рея, бо для мене вона  була дивною.

— Можливо у твоєму світі це й не практикується, але в нашому я розумію, що можливі затримки та ще й під час такого концерту. Тому все нормальною

Не злиться? Зовсім? Та наші бізнесмени вже б влаштовувати скандали, гучніше ніж співала б співачка, щоб довести важливість своєї персони абсолютно чужій людині.

— Такий вже ідеальний, — бормочу собі під носа, чим викликаю поблажливу посмішку від дракона.

— Ні, не ідеальний, але хочу стати таким для тебе, — каже мені й відчиняє свої двері для того, щоб обійти автівку та відчини мої. 

О, Господи, звідки стільки пафосу? Ні, ну тільки погляньте, що він творить, килимком стелиться біля моїх ніг.