Читати книгу - "Дрімляндія, Наналі Найт"

 Айлін прокинулася у воді озера, що було теплим і прозорим. Перед нею на гострих скелях всілися ельфи у масках чорного птаха. Небо було сірим, наче ось-ось почнеться дощ. Її хтось тримав на руках, сидячи в озері разом з нею.
-Скільки ти будеш спати у мене на руках, люба?-спитав пронизливий чоловічий голос, який швидко впізнала дівчина.
 Айлін вистрибнула з його рук та плюхнулася у воду. Перед нею був Семуель, що спокійно сидів у воді.
-Що ти хочеш від мене?!-одразу випалила та.
-Що я хочу?-здивувався він.-Отак одразу питаєш? Ну, добре. Мені потрібний твій поцілунок.
-Що?-тепер здивувалась Айлін, підводячись.-Навіщо це тобі?
-Тобі ж розказував твій друг вартовий про війну, чи не так?-спитав Сем.-Про Виверну, яку запечатав твій дідусь в Сталевих горах.-він дивився їй в очі, спокійно спостерігаючи за нею.- Так ось, в чому проблема, щоб мені випустити Виверну, потрібно поцілувати спадкоємця Творця. А виходить, що ти припала мені до ока, коли я ховався від своїх батьків.
-Що за дурня? Я в цьому не граю, вибач. Я лише хочу додому.-повідомила Айлін та пішла до краю озера, де вода падала.-Я піду.
 Унизу було  високо та багато гострих кінців скал, від яких у неї закружилася голова. 
-Або не піду...
 Вона одразу повернулася до нього. Він все ще сидить та спостерігає за кожним її кроком, це її дуже бентежить, не знає куди й дітися від його червоних очей.
-Але допомагати в цьому не буду! Навіть не намагайся мене поцілувати!
 Семуель тяжко зітхнув та встав, підходячи до неї.
-А то що, м?
 Айлін обернулася до краю, дивлячись на обрив. Впевнено підійшла ближче до нього.
-Я стрибну!-заявила вона.-Я краще помру, ніж ти Виверну повернеш до життя. 
-Справді?-спокійно спитав Сем, навіть не наближаючись до неї.-Можеш стрибати, я все одно і мертву тебе поцілую. А от твоєму рудому другові тоді не буде солодко...
 Він обернувся, глянувши на невелику платформу на скелі. Дівчина подивилась туди теж та завмерла на місці.
Двоє воронів тримали попід руки Авіра, що стояв на колінах з розбитою губою. Його м’язи були напружені так сильно, що виднілося тремтіння плечей.
-Твій друг слідкував за нами, але не довго.-повідомив той.-Якщо ти стрибнеш, люба Айлін, то я вб'ю того хлопчиська у цю ж хвилину. Тож тобі обирати, що станеться.
-Айлін, послухай мене!-кричав Авір.-Благаю, не стрибай! Ти не повинна вмирати! Поцілуй його і все!
 Але червоноголова дівчина стояла та міркувала над діями. Якщо вона помре, її все одно поцілують та ще й невинний ельф постраждає через неї. Якщо сама його поцілує, то Виверна звільниться також...
 Треба знайти інший рішення, а зараз їй потрібно тягнути час. Вона не сумнівалась, що брати Авіра прийдуть на допомогу, тільки коли...
-Ну то й що?-викинув зі своїх думок Айлін ельф, стоячи перед нею.-Що будемо робити?
-Я відповім після того, як ти поясниш мені для чого тобі Виверна.-відповіла та, склавши руки на грудях.
 Семуель підняв одну брову у відповідь, але кивнув.
-Добре, тоді слухай.-погодився він, посміхаючись їй.-Виверна мені потрібна, аби знищити вогнем Дрімляндію, а після книжку, що тримає цей світ.
-Чого-чого? Навіщо це тобі?-награно здивувалась та, тягнучи час. Але вона насправді також перелякалася. 
 Ельф стиснув вуста в одну лінію, терпляче відповідаючи їй:
-Мені набридло жити у лицемірстві, люба. Твій дідусь правильно сказав колись, що потрібен баланс. Але сам його і порушив, вбиваючи Андромікса. Населення теж вбиває тих, хто думає не на користь добра.
-Але це робиться ж, щоб не порушився баланс у бік зла, чи не так?-спитала невпевнено Айлін.
-Вбиваючи зло на користь добра, так? А чи не є це також злом?-Семуель обернувся до своїх ельфів у масках, що покірно слухали його. Він огорнув рукою їх і подивився на Айлін.-Вони не просто так захотіли встати на бік зла. Їх рідних або самих зробили вигнанцями або вбивали тих, хто їм важливий, через те, що вони думали інакше. Як і я, звісно.
 Сем заглянув в очі дівчини, що стояла на краю обриву озера.
-Вони хочуть, щоб це лицемірство закінчилось, Айлін. Але немає іншого вибору це закінчити, окрім як...
-Знищити усе...-зрозуміла та.-Ні, це не...
-Так-так, жахливо, неправильно...-закотив червоні очі той.-Так що ти вирішила?
 Айлін подивилась на Авіра, що слабо усміхнувся їй та прошепотів щось вустами. Вона нічого не зрозуміла, але її інтуїція підказала, що треба поцілувати того. Смерть двох людей все одно нічого не вирішить. 
-Добре, я поцілую тебе.-кивнула та.
 Семуель здивовано підняв брови і всміхнувся, а потім почав приближатися до неї. Він зупинився в межі двох кроків від неї та мовчки чекає.
 Айлін теж лише стоїть та дивиться на нього, не знаючи як діяти далі. Вони вже хвилини три стоять ось так, ворони, що спостерігали за ними, вже зівали та ковирялися у вухах пальцем від нудьги. 
 Семуель зітхнув та наклонив голову набік, наче питаючи скільки вони ще будуть стояти так.
-Тобі дійсно так складно поцілувати мене?-питає він з якимсь розчаруванням в очах.-Але ж ти мене так сильно кохала...
-Так, кохала.-кивнула вона, дивлячись у воду, що поглинула щиколотки.-Але не тебе, ельфа Семуеля, а простого хлопця Сема.
-Може так, але яка різниця? Зараз є я такий, який може кохати. Справжній я.
-Це все було великою брехнею, і не більше!-крикнула голосно вона, її кулаки зжалися так сильно, що вона відчувала нігті в шкірі долонь.-Велика гра, в яку чомусь потрапила саме я...
 Семуель подивився на неї із жалю, потім зробив два кроки і обійняв її. Цього Айлін аж ніяк не очікувала, але його обійми наче розслабили її. Це те, чого вона так потребує...Підтримки. Ця тиша та спокій дали усвідомити, що вже як десять хвилин мрячить дощ.  Прохолодні краплі, що капали на шкіру, здригали її тіло.
 Вони так у тиші стояли, поки не почули свист. Семуель обернувся у бік звуку та неабияк здивувався, коли побачив на одній зі скель молодшу сестру. Вона була вже не в людській одежі, а в короткій сукні червоного кольору з бриджами під спідницею, ременем та високими чоботами.
-Привіт, брате!-радісно привіталася Зіссієль.-Давно ми не бачилися!
-Твоя правда, Зіссі.-всміхнувся Семуель.-Але що тут ти робиш?
-Усього лише відволікаю.-підморгнула та.
-Що?
 Тут на воронів, що тримали Авіра, напали зі спини його брати, звільняючи з полону і віддаючи кинджал. Ельф одразу ж побіг з братами гамселити ворогів. 
 З різних сторін почала йти армія Короля у латах з червоно-жовтими прапорами, допомагаючи тим. Айлін намагалася побачити Коріна, але його нема серед солдатів. Чи не могла впізнати в нових латах?
  На це дивився Семуель, який був шокований тим, що відбувається. Настільки, що не дивиться на Айлін, яку відпустив з обіймів. Вона подумала, що це шанс втекти і почала навшпиньках йти від краю у бік друзів.
 Але не встигла й два кроки зробити, як Семуель схопив її за руку та притягнув до себе знов в теплі обійми. В одну мить він приблизив її лице до свого і доторкнувся вустами до її вуст. Поцілунок. Він тривав декілька секунд і ельф відпустив її.  
-Тепер ти мені не потрібна.-з загадковою посмішкою повідомив він та відпустив її. Айлін не очікувала, що він відпустить її та почала падати назад в обрив. За долю секунди вона вхопилася за край обриву, звисаючи над гострими скелями.
 Семуель лише холодно поглянув на неї та пішов собі. Краплі води плеснули в обличчя дівчини. Тепер вона знов висіла на висоті, не знаючи, хто тепер її врятує. Руки болісно вили від каменю, що впивається їй у шкіру, та зісковзували, бо вода роби його слизьким, вона чула як борються там за життя ельфи.
 Під шкірою пальців трусилася гора, що було дуже дивно. Чула як від землетрусу падають частини скелі униз. На цей раз вона спробувала забратися сама наверх, напружила м’язи рук та простягнула ліву руку верх, щоб схопитися за виступи. Але тільки вона схопилася за виступ, то долоня зісковзнула з поверхні і вона полетіла  донизу. Дівчина очікувала як у цю ж секунду її тіло встромиться з диявольським болем у гострий скелі. Але вона все ще висіла в повітрі, передня частина мантії болісно душила її.
 Айлін підняла голову та приємно здивувалася. Стояла зігнута над нею Зіссієль, що тримала обома руками за капюшон мантії. Принцеса підняла її за капюшон, а потім узяла за руки. Діставши подругу, вона самовдоволено всміхнулась їй, поправляючи передню частину вбрання, що ледве не перекрило дихання подрузі. Айлін з насолодою вдихнула свіже повітря.
-Дякую!-подякувала дівчина.-Чому ти повернулася за мною?
-Бо ти моя подруга.-відповіла та.-Я вже не дозволю собі тікати, наче злякана кішка. Пішли звідси, хутко!
 Вона узяла ту під руку і вони побігли по воді. Айлін помітила, як небо стало зовсім темним, а дощ сильнішим і вітер ледве не здуває їх. Знов землетрус, але такий сильний, що дівчата та інші навколо впали з ніг. Лицарі швидко повставали на ноги та продовжили бій.
 З основи гори почали йти тріщини, камінці з неї випадали униз із гуркотом. Зі скелі з'явилися лусочки зеленого кольору, велике червоне око. 
-Ні, він тебе поцілував...-зрозуміла Зіссієль, злякано дивлячись на подругу.-Треба тікати!
 Але як вони рушили уперед до спуску з гори, то вона зовсім розкололася і з ревом вилетіла Виверна. На вершині гори-Семуель, який стрибнув на спину чудовиська, коли воно приблизилось. Він злетів, в останнє дивлячись на сестру та її подругу.
-Хай йому грець, нам треба його зупинити!-повідомила Зіссієль, дивлячись у його бік.-Він знищить усе до чорта!
-І книгу теж...
-ЩО?!-обернулася до Айлін вона.
 Частина гори відламалася та впала гучним стогоном униз в туман, частини скель почали теж руйнуватися, а вода з озера витікала водоспадом.
-Йой, нас зараз може задавити каменем!-заявила ельфка.
-Тому треба тікати звідси, поки це не сталося!-наполягала Айлін, перекрикуючи свист вітру.
 До них на коні приїхав вартовий, його обладунки були у крові. Він простяг руку до червоноголової дівчини:
-Хутко, залізай!-скомандував Корін. Айлін без зайвих проблем стрибнула наперед. 
-Агов, а я?-нагадала про себе Зіссієль. 
-І для вас є місце, принцесо...вірніше, Ваше Високосте.-повідомив біля неї Авір на коні.-Сідайте!
 Вона сіла до нього, вони та ще двоє братів з армією спускалися зі скелі якнайшвидше, поки гора остаточно не знищилася до крихт. Через темряву і дощ важко побачити сходи та шлях по яким вони спускалися.
 Як раз, як вони проїхали декілька метрів, скелі повністю зруйнувалися, залишаючи за собою тонну пилюки, мусору та води.
-Що тепер будемо робити?-спитав Корін, знімаючи шолом.-Не дуже схоже, що все пішло за планом.
 Всі мовчки дивились одне на одного, поки сонце вже хотіло йти до горизонту. Айлін теж міркувала, її думки нагадували бурю в голові.
-В мене є ідея!-заявила вона, усі подивилися на неї.-Коріне та брати Айдавіри, ви їдьте до Короля, щоб повідомити про все йому та підготуйте армії на усіх околицях, особливо до Старого пагорбу!
-Зрозуміли!-кивнув Келфін із братом розвернули коней з армією. 
-Авіре, тобі прийдеться поїхати разом з Коріном.-повідомила Айлін.-Нам з Зіссієль потрібен твій кінь.
-Добре.-він зліз та пересів до Коріна, поки людина сідала до подруги наперед.-А куди ви прямуєте?
-Нам потрібно до Старого пагорба. Корін знає, де це. Не чекайте, їдьте скоріше!
  Ельфи кивнули та поїхали, доганяючи інших. Айлін розвернула кобилу в інший бік, до будинку Іана та пішла галопом.
-Навіщо нам туди?-спитала гучно Зіссієль. 
-Корін розповідав мені, що мій дідусь поборов цю Виверну за допомогою свого Дракона.-сказала Айлін.-Можливо, Сніжок знає як повернути його!
  Пройшло пару годинок, коли темрява заполонила околиці і вони були біля будинку чарівника Іана. Він вийшов до них з дуже серйозним обличчям, через що Айлін стало не по собі.
-Я бачив Виверну!-повідомив гучно той.-Що ви накоїли, діти?!
-Пане Іане, будь ласка, заспокойтеся.-благала вона.-Ми все виправимо, тільки потрібно нам до сховища Творця. 
  Дівчина прив'язала коня до огорожі будівлі та повела подругу у потрібний напрямок.
-Я казав тобі не повертатись сюди!-крикнув їй у слід старий.-Чому ти мене не послухала?!
 Людина з відчаєм в очах подивилась на силует чарівника в темряві, а потім вона лише мовчки пішла, сама не знаючи, як на це відповісти. Вони спустилися униз до дерева, Айлін торкнулася до сліду на корі, відкрилася щілина для ключа. Тепер вона згадала про одну важливу річ. Дуже важливу річ.
-Де мій ключ?-повернулася до подруги вона.-Зіссієль, де моя сумка?
-Вона залишилась у східному палаці.-зблідла та.-Скажи, будь ласка, що ключ в тебе...не знаю...в чоботах, наприклад?
-Чорта з два!-вилаялась дівчина, стукаючи по стволу дерева.-Ми не вспіємо туди добратись. Виверна швидше спалить околиці вже...
 Вони стояли біля дерева, Айлін стукала по землі та кликала Сніжка, поки Зіссієль міркувала як вийти з цієї ситуації.
-Він мене не чує.-зрозуміла людина.-Нам кінець.
-А може й ні!
 До них летіла з ключем на перевагу фея, шелестить своїми крильцями.
-Це ж Ціона!-впізнала її Зіссієль. Коли та підлетіла спочатку кинула у долоні Айлін ключ, а Зіссієль зловила стомлену фею.
-Ох...Корін та інші вже у Короля.-повідомила фея.-Вони сказали вам віддати ключ, тому я тут. О-о-ох...
-Ціона, люба, ти наша рятівниця!-оголосила ельфка, цілуючи її маленьку голівку.
-Ой, то дурниці...
 Айлін всунула ключ у щілину та провернула, відкрився прохід униз. Вони побігли по сходах, світло ліхтариків супроводжувало їх.
 На кріслі спокійно храпів кіт-перевертень, на його голові між котячих вух спить миша. Айлін підбігла до нього та почала трясти. 
 Сніжок вистрибнув з крісла та приземлився на чотири кінцівки, здивовано поглянув на дівчат та піднявся на дві ноги.
-О, це ви.-спокійно промовив він.-Для чого прийшли?
-Сніжку, це дуже важливо!-почала червоноголова.-Як можна повернути Дракона зі сплячки?
-Навіщо це вам?
-Ну...Ми повернули Виверну і вона разом з моїм братом хоче спалити усю Дрімляндію.-повідомила швидко Зіссієль. 
-Що ви зробили?-перепитав той, збліднівши до кольору паперу.-Ви що, з глузду з'їхали?! Як це трапилося? О святі гноми, як би це почув господар!
 Чоловік схопився за волосся пальцями, демонструючи паніку. 
-Довга історія, друже. Краще скажи, як повернути Дракона.-пробурмотіла людина.
 Сніжок замислившись, оглянув усю кімнату поглядом, а потім підійшов до портрету Творця на столі, дістав з рамки і з неї на стіл випав шматок паперу.
-Ось воно!-вручив його Айлін той.
-Серйозно? Таку важливу річ ховати у своїй фотографії?
-Мабуть, твій дідусь був самолюбним чоловіком.-каже Зіссієль, хихочучи. 
-Добре, читаємо.
 Людина розкрила шматок паперу і почала читати у думках:
"Дракона відродять двоє, із людським та ельфійським серцем. Людина, згадає про інструмент від рідної крові, що ховався скарбом для неї в дитинстві. Ельф повинен заспівати під мелодію інструменту людини над Містом Попелу ту пісню, що слухав з дитинства з вуст Першої Королівської матері."
-Ну, що там?-хвилювалася Ціона.
-Зіссі, ти маєш пісню, що знають з вуст "Першої королівської мати"?-спитала Айлін.-Вона нам потрібна, щоб ти її заспівала на місті Попелу.
-Звісно є!-відповіла вона.-Усі її знають з вуст Першої Королеви. 
-Чудово! Залишився музичний інструмент...
 Вона гадала, що саме потрібно, поки з голови не вийшов один спогад. Як вона з дідусем шукала скарби, знайшла сопілку. "…інструмент від рідної крові, що ховався скарбом для неї".
-Зіссієль, нам потрібно до мене додому.-говорить та.-Ти ж з собою не брала мініатюру, чи не так?
-Ні, не брала.-зітхнула подруга.
-Візьміть тоді другу.-сказав Сніжок.
-Прийдеться, ми не надовго.
 Айлін підійшла до полиці за занавісками та узяла другу мініатюрну книжку. Потім зупинила погляд на подружці.
-Що, знову зливаємося?-зрозуміла натяк та.-Ну добре...
 Вони обійнялися та з появою сяйва злились в одну істоту. Потім Зіссієль, що контролювала тіло, відкрила книжку та зникла в сяєві.