Читати книгу - "Примарний Хлопець, Джонатан Страуд"

Локвуд кивнув:  

— Авжеж. Іще троє загинули. ДЕПРІК, як завжди, безпорадний. Цієї ночі, гадаю, вони евакуювали ще зо дві вулиці.  

— Ба більше, — підхопив Джордж. — Ця пошесть розповсюдилась на добрячу квадратну милю довкола Кінґс-Роуд. Щоночі привидів стає більше, їхня концентрація стрімко зростає. й ніхто не знає, чому, — він поправив окуляри. — Страх та й годі. Донедавна в Челсі було спокійнісінько, а потім хвиць — і почалося. Ніби якась інфекція. От я й хочу дізнатись: що саме розворушило привидів? І яким чином ця інфекція поширюється між мерцями?  

Відповіді на це питання я не мала, та й шукати її мені не дуже хотілося. Локвуд лише застогнав, він сам повернувся додому на світанні, цілу ніч ганяючись за Спектром по болотах у Гокні, й зараз не мав ані крихти настрою міркувати над Джордже- вими роздумами.  

— Мене. — сказав він, — тривожить тільки те, що ця навала в Челсі шкодить нашій репутації. Ви чули, що до цих розслі-  

Примарний хлопець. Частина II  

дувань залучили Кіпсову команду? І ось. будь ласка, наслідок: Кіпс нині на першій сторінці «Таймса» зі своїми недолугими балачками! На   першій!    Там. де повинні бути лш! Нам теж слід узяти участь у такій серйозній справі. Я переговорю з Барн- сом. поцікавлюсь, чи не потрібна йому наша допомога. От тільки ми з вами останнім часом надто перевтомились...  

Так. він казав правду. Як я вже згадувала, був листопад — переддень так званої «чорної зими», що стала найстрашнішим періодом в усій історії Проблеми. Розпочалась небачена за цілих п'ятдесят років навала привидів — і події в Челсі. власне кажучи, були тільки верхівкою цього айсберга. Усі психологічні агенції працювали на межі своїх сил. і «Локвуд і К°» аж ніяк не були винятком. «Перевтомились» — це було, нівроку, ще добре сказано.  

Ми втрьох мешкали в чотириповерховому будинку на Порт- ленд-Роу. де водночас містилась контора нашої агенції. Власником будинку був сам Локвуд. Колись це майно належало його батькам: їхня колекція східних артефактів і пасток на привидів ще й досі прикрашала стіни багатьох кімнат. Підвальний поверх Локвуд перетворив на контору з письмовими столами, комору з запасами залізних стружок і тренувальну залу для фехтування. Далі були скляні, захищені залізом двері, що вели надвір — у садок із невеличким газоном та кількома яблунями, де ми часом відпочивали влітку. На горішніх двох поверхах були спальні, на першому — кухня, бібліотека й вітальня, де Локвуд приймав наших клієнтів. Тут ми здебільшого й проводили свій вільний час.  

Щоправда, вже кілька останніх місяців вільного часу в нас майже не було. Цим ми частково завдячували власним успіхам. У липні наше розслідування на кладовищі Кенсел-Ґрін завершилось так званою «цвинтарною битвою», коли агенти зіткнулись із бандою перекупників з чорного ринку.   І (ю    історію — так само як і справу «будинку зі щурами» в Гемпстеді. — було широко висвітлено в пресі, а суд над ватажком банди перекупників — таким собі Джуліусом Вінкменом — лише посилив увагу до нашої агенції. Ми з Локвудом і Джорджем виступали на суді свідками. У середині вересня Вінкмена нарешті ув'язнили у Вондсворті. що забезпечило нам безкоштовну рекламу впродовж двох місяців. Увесь цей час телефон у нашій конторі майже не замовкав.  

Щоправда, заможніші клієнти все одно воліли звертатися до більших агенцій, які мали дорожче знаряддя й голоснішу репутацію. Тож більшість   наших    замовлень надходила з бідних районів—скажімо, того ж таки Вайтчепела. де замовники звичайно платять небагато. Однак робота є робота, тож Локвуд намагався не відмовляти нікому. А це означало, що нам нечасто випадали вільні вечори.  

— Що в нас нині, Джордже?—несподівано запитав Локвуд. Він сидів, підперши голову рукою, й, здавалося, дрімав. — Скажи, будь ласка, що немає нічого.  

Джордж мовчки показав три пальці.  

— Три    замовлення? — скрушно простогнав Локвуд. — Які саме?  

—Жінка під вуаллю на Нельсон-стріт у Вайтчепелі. Привид у багатоквартирному будинку. І ще тінь, яку бачили за громадським туалетом. Звичайний набір.  

—Доведеться знову працювати поодинці. — мовив Локвуд. — Цур, жінка під