Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 203
Перейти на сторінку:
така лозина, яка, коли взяти її за два кінці, обертається в руках і служить для пошуку джерел, а часом навіть і скарбів, але якщо візьмеш її за один кінець, а другий прикладеш до спини твоєї дружини, то можу ручатися, що незабаром вилікуєш її від яких-будь маячінь. З іншого боку, якщо прагнеш задовольнити всі її примхи, то пропоную тобі дружбу найсміливіших людей в усій Італії, які зараз гостюють у Беневенто як у місті, що лежить на кордоні. Гадаю, ти мене розумієш; обдумай все і дай мені відповідь.

Сказавши це, Мональді поклав лозину на батьків верстак і пішов.

Тим часом мати моя пішла після служби на корсо й зайшла до кількох приятельок, щоб похвалитися своїм новим лакеєм. Нарешті вона задоволено повернулася додому, але батько зустрів її зовсім не так, як вона сподівалася. Вхопивши її лівою рукою за руку, він правою схопив ліщинову лозину й почав виконувати поради свого приятеля. І з такою старанністю віддався він цьому заняттю, що мати аж втратила свідомість і впала. Бачачи це, переляканий чоловік випустив лозину й почав благати пробачення, отримав його, і знову настав мир і спокій.

Через кілька днів батько пішов до Мональді й, сказавши йому, що ліщинова лозина не допомогла, запропонував свою дружбу тим хоробрим друзям, про яких той йому розповідав. Мональді відповів йому так;

— Мене дивує, що ти, не маючи відваги покарати власну дружину, гадаєш, ніби її вистачить тобі, щоб підстерігати на узліссі подорожніх. Я охоче познайомлю тебе зі своїми приятелями, але спершу ти мусиш здійснити хоча б одне вбивство. Увечері, коли закінчиш роботу, візьми довгу шпагу, засунь за пояс стилет і прогулюйся із зухвалим виглядом під порталом Мадонни. Можливо, хтось попросить твоєї допомоги. Тим часом, бувай здоров; хай небо сприяє твоїм намірам.

Батько послухався поради Мональді й незабаром помітив, що різні вояки, схожі на нього, й навіть сбіри[10] вітають його багатозначними поглядами. Після двох тижнів таких прогулянок до нього підійшов якийсь заможно одягнений незнайомець і сказав:

— Ось тобі сто унцій. Через півгодини ти побачиш двох молодих людей з білими перами на капелюхах, які тут проходитимуть. Підійдеш до них, наче хочеш розповісти їм якусь таємницю, стиха запитаєш: «Хто з вас маркіз Фельтрі?» Один з них відповість: «Це я». Тоді ти проштрикнеш його стилетом в серце. Другий молодик — жахливий боягуз, він одразу втече. Тоді ти доб’єш Фельтрі. Коли все скінчиться, спокійно вертайся додому й навіть не старайся ховатися в церкві. Я вже чекатиму тебе.

Мій батько з точністю до дрібниць виконав дане йому доручення і коли вернувся додому, то застав там незнайомого, ненависті якого він так добре прислужився.

— Сеньйоре Зото, — сказав той, — я перед тобою в боргу за зроблену мені послугу. Ось ще один гаманець із сотнею унцій, і я хочу, щоб ти прийняв його, і ще один такої ж вартості, який ти всунеш в руку тому зі слуг закону, який першим у тебе з’явиться.

Сказавши це, незнайомець огорнувся плащем і пішов.

Невдовзі після цього до батька з’явився начальник сбірів, однак, отримавши сто унцій, призначених для правосуддя, запросив його до себе на дружню вечерю. Вони прийшли на квартиру, що прилягала до громадської в’язниці, й зустрілися за столом з тюремним наглядачем і тюремним духівником. Батько мій був дещо схвильований, як це завжди буває після першого вбивства. Помітивши його ніяковість, священик сказав:

— Сеньйоре Зото, забудь про цей смуток. Меса в кафедральному соборі коштує дванадцять таро. Кажуть, що вбили маркграфа Фельтрі. Накажи замовити десь із двадцять мес за упокій його душі й матимеш повне відпущення гріхів.

Після цих слів більше вже не згадували про те, що сталося, і вечеря пройшла весело.

Наступного ранку Мональді прийшов до мого батька поздоровити його з тим, як чудово він дав собі раду. Батько хотів повернути йому сорок п’ять унцій, які він колись від нього позичив, але Мональді сказав:

— Зото, ти мене ображаєш; якщо ти ще раз згадаєш про ці гроші, я гадатиму, що ти дорікаєш мені, що я тоді виявився надто скупим. Мій гаманець — до твоїх послуг, а ти можеш бути переконаний у моїй дружбі. Я не стану приховувати від тебе, що я начальник тих відчайдухів, про яких я тобі казав; це все люди честі й бездоганної чесності. Якщо ти хочеш до них належати, скажи, що їдеш до Брешії закупити стволи для мушкетів і приєднуйся до нас у Капуї. Їдь просто до корчми «Під золотим хрестом» і ні про що не хвилюйся.

Через три дні мій батько виїхав, і поїздка ця була настільки ж почесною, як і вигідною. І хоча клімат Беневенто дуже лагідний, однак батько, не встигнувши ще звикнути до нового ремесла, не хотів пускатися в поїздки в погану погоду. Тому зимову пору він провів у родинному колі. Відтоді щонеділі лакей у галунах ходив за матір’ю до церкви, а сусідки захоплено розглядали золоті застібки на її чорному шовковому корсеті й таке ж кільце для ключів.

З приходом весни якийсь незнайомий слуга підійшов до мого батька на вулиці й попросив, щоб той пішов із ним до міської брами. Там вони зустріли якогось дворянина похилого віку й чотирьох вершників. Незнайомий дворянин сказав:

— Сеньйоре Зото, візьми цей гаманець із п’ятдесятьма цехінами; ми разом поїдемо до поблизького замку, тим часом же дозволь, щоб тобі зав’язали очі.

Батько погодився на все, і після довгого кружляння приїхав нарешті з незнайомими до замку. Його ввели всередину й розв’язали очі. Він тоді побачив жінку в масці, з кляпом у роті, прив’язану до крісла. Старий промовив:

— Сеньйоре Зото, ось іще сто цехінів; тепер же, коли твоя ласка, убий мою жінку.

— Ти помилився, сеньйоре, — відповів батько, — бачу, що ти мене зовсім не знаєш. Я, щоправда, підстерігаю людей за рогом вулиці чи нападаю на них у лісі, як і годиться людині честі, але ніколи не виконував обов’язків ката.

Сказавши це, він кинув обидва гаманці під ноги мстивому чоловікові, який більше ні на чому не настоював, звелів знову зав’язати йому очі й сказав слугам, щоб відвезли його до міської брами. Цей чудовий і шляхетний вчинок приніс батькові велику пошану, а невдовзі ще один вчинок такого ж роду приніс йому ще більшу славу.

Жили в Беневенто двоє багатих і шанованих людей, один з них звався граф Монтальто, другий — маркіз Серра. Монтальто наказав покликати мого батька й пообіцяв йому п’ятсот

1 ... 17 18 19 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"