Читати книгу - "ДелІкатне Становище, Роман Олійник (Argonayt)"

Всю дорогу в село Мирослава буквально закипала від роздратування. Жінка сердилася на себе, що так необачно приперлася на квартиру до Петра коли там нікого не було. Злилася на чоловіка, який завчасно не попередив про приїзд своєї доньки і змусив її пережити кілька вельми неприємних хвилин. В пориві гніву навіть лайнула було власну долю котра інколи, наче навмисне, підкидала чергову свиню і влаштовувала ось такі незручні життєві ситуації.

Та вже вдома її настрій суттєво покращився. Сталося це після того як подзвонив син Віталій. Хлопець розповів матері, що у нього все прекрасно, в санаторій вони добралися без будь-яких проблем, краєвиди там просто неймовірні і зараз він іде вечеряти, бо завтра зранку їх поведуть на екскурсію в гори. На обережне запитання жінки як там справи у його закоханого приятеля, син з неприхованою радістю в голосі повідомив – чудово. Під час поїздки між хлопцем і дівчиною відбулася відверта розмова, і тепер приятель впевнений, що у них спільна симпатія і ніяких суперників насправді не існує.

Слухаючи юнака Мирослава не могла стримати посмішки на своєму обличчі. Ех, діти, діти. Як же у вашому віці все легко та просто. Одна лише розмова і всі побоювання, тривоги та сумніви вмить розвіюються, як ранковий туман під яскравим сонечком. Якби ж то і всі дорослі проблеми вирішувалися так швидко й без зайвих ускладнень. На жаль трапляється й таке, що навіть зробити один-єдиний вибір, пекельно складно. Особливо якщо від цього вибору залежить не тільки твоє майбутнє, але і подальше життя близьких тобі людей.

Як і було заплановано Мирослава цілий вечір займалася пранням та хатнім прибиранням. Фізична робота неабияк виснажила її тіло але водночас прояснила думки в голові. Жінка раптом збагнула, що даремно сьогодні нарікала на свою долю. Так, знайомство з донькою Петра сталося несподівано, однак воно зняло чи не найбільшу перешкоду на шляху до того щоб бути разом з ним. Мирося дуже боялася тої миті коли чоловікові доведеться представляти її своїм дітям. Бідоласі навіть лячно було уявити собі як все це відбуватиметься та чи зможуть вони сприйняти те що у їхнього батька в житті з’явилася інша жінка.

На щастя всі її страхи виявилися марними і перша вечеря проминула начебто непогано. Можливо згодом, вона навіть зможе стати хорошою приятелькою для Катерини. Ну або хоча б постарається, щоб між ними було порозуміння. Але все це потім, а завтра зранку жінка скаже чоловікові що прийняла остаточне рішення і згідна на спільне проживання з ним. З такими приємними думками Мирослава і заснула, коли на годиннику було вже далеко за  північ.

Наступний день розпочався і проминув зовсім не так як на це сподівалася жінка. Вже рано-вранці коли вона тільки-но прокинулася і ще міркувала над тим, що приготувати синові на сніданок, несподівано тенькнув мобільний. Номер що висвітився на екрані телефону належав дядькові Станіславовичу, шкільному кочегару з яким жінка стільки років пропрацювала разом.

– Добридень Станіславовичу, щось в школі трапилося? – запитала Мирослав відчуваючи як тривога холодними моцаками швидко проникає в її душу.

– Привіт, Володимирівно! – тягучим басом прогудів у слухавці чоловічий голос. – В школі все гаразд, але до нас в село прийшло лихо.

– Яке лихо? – поцікавилася жінка ледь стримуючи своє хвилювання.

– Тут така справа, – зам’явся кочегар який раніше ніколи в кишеню за словом не ліз. – У нашої Ярини чоловік на фронті згинув.

Мирослава, що вже встигла вилізти з теплої постелі знову безсило опустилася на ліжко.

– Як загинув? Коли? Звідки ви про це дізналися?

– Всі подробиці мені невідомі. Я тільки-но повернувся зі зміни і по дорозі, від кума Ігоря, почув ось таке.

– Зрозуміла, – тільки спромоглася сказати жінка й розірвала зв’язок.

Богдана, чоловіка подруги Ярини, мобілізували до війська майже півроку тому. Він пішов на фронт захищати Батьківщину, як і багато інших чоловіків з їхнього села. За той час навіть один раз приїздив додому у нетривалу відпустку. Хоча заклопотана своїми справами Мирослава так і не знайшла тоді можливості зустрітися з ним. Вона й подругу тепер бачила нечасто, востаннє вони спілкувалися по телефону десь здається тиждень тому, і як пригадує жінка колежанка була стривожена тим, що від чоловік вже довго немає ніяких звісток. І ось на тобі, таке лихо трапилося.

Першим поривом Мирослави було негайно подзвонити до Ярини щоб висловити свої співчуття і хоч якось морально піддержати її. Та вже наступної миті жінка зупинила себе. Вона розгублено подумала, що не знає як це зробити і зараз просто не знаходить потрібних слів які б могли зарадити горю подруги. Бо що можна сказати для підтримки дружині котра назавше втратила свого чоловіка. Якими словами полегшити той нестерпний біль, що зараз терзає серце колежанки. Чим хоч трішки вгамувати розпуку в душі жінки яку вже ніколи не обійме та не приголубить її коханий.

Щоб якось зібратися з думками Мирося розсудливо вирішила, що найкраще буде не телефонувати зараз до Ярини. Вона нагодувала і відправила сина до школи, відпросилася на роботі і тільки тоді пішла провідати подругу.