Читати книгу - "Дикий Гранат , Анетта Грімм"

Відрядження з Микитою виявилося навіть більш напруженим, ніж я очікувала. Він намагався завести розмови про минуле, жартував, ніби нічого не сталося, і весь час виглядав так, ніби знав про мене більше, ніж я хотіла б, щоб він знав. Але один момент вибив мене з колії остаточно.

Під час презентації він непомітно підійшов до мого ноутбука, щоб перевірити файл. Я випадково обернулася і побачила, як він швидко сканує мою пошту.

— Микито, ти що робиш? - спитала я різко.

Він здригнувся, але тут же вдягнув свою звичайну маску самовпевненості.

— Ой, вибач, Ліко. Просто шукав файл із презентацією. Хотів уточнити кілька моментів, щоб виглядати більш переконливо перед партнерами, — відповів він з широкою посмішкою.

Моє серце забилося швидше. "Презентація? Точно. Наче я не бачу, що ти копаєшся не там, де потрібно." Але я нічого не сказала, лише відсунула ноутбук до себе, відчуваючи, як напруга всередині наростає.
---

Повернувшись в офіс, я постаралася забути про поїздку, але дивна поведінка Микити все ще не давала мені спокою. Максим у той момент поїхав до Іспанії для підписання важливого договору, і я сподівалася, що я хоча б на пару днів зможу розслабитися і відволіктися від цієї драми. Але натомість до мене несподівано підійшов Громов.

Його поява завжди означала щось важливе, і цього разу я відчула це ще до того, як він відкрив рота.

— Ліка, чи можна вас на хвилину? — сказав він, його голос був холодний, але напружений.

Ми відійшли до порожнього кабінету, і він зачинив за собою двері.

— Щось сталося? — спитала я, хоч знала, що його слова перевернуть все з ніг на голову.

Він трохи насупився і дістав планшет. На екрані були фотографії Микити, зроблені явно потай. На одній із них він сидів у кафе, розмовляючи із Савіним. На іншій передавав йому якусь папку.

— Ми провели спостереження, коли стало відомо, що він супроводжуватиме вас, — почав Громов. — Максим Сергійович наполягав на цьому. І наші припущення підтвердилися.

Я відчула, як по спині пробіг холодок.

- Що це означає? - Запитала я, вказуючи на фотографії.

— Микита працює на Савіна, — відповів Громов. — Під час вашої поїздки він намагався отримати доступ до вашого робочого листування. Можливо, він шукав матеріали щодо нових розробок. Ми маємо дані, що Савін використовує Микиту як посередника для збору інформації.

Я завмерла, згадуючи, як Микита копався в моєму ноутбуці. Весь цей час він намагався не просто поновити контакт, а виконати свою місію.

— Чому ви кажете мені це зараз? - Запитала я, намагаючись осмислити почуте.

— Бо це ваша безпека. Ми продовжуємо спостерігати за Савіним, але Микита вже зробив крок у ваш бік. Якщо він спробує щось знову, ви повинні бути готові.

Громов замовк, чекаючи моєї реакції. Моя голова йшла кругом. Микита… його посмішки, розмови про минуле, цей нещасний випадок із ноутбуком — усе це було частиною його гри. Але він явно не вважав, що я могла б його викрити.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як усередині зароджується дивне почуття впевненості.

- Добре, - сказала я, випрямляючись. — Якщо він хоче грати, я готова. Але ж на моїх умовах.

Громов примружився, явно не чекаючи такої відповіді.

- Що ви хочете сказати?

- Я хочу вивести його на чисту воду, - сказала я. — Поки що Максим у відрядженні, я дізнаюся, що саме він намагається зробити. Він має слабкості, і він не такий розумний, як йому здається.

Громов подивився на мене так, ніби роздумував, чи варто мені дозволяти це робити. Потім він кивнув головою.

- Дійте обережно. Ми спостерігатимемо.

Коли він пішов, я відчула, як усередині все стиснулося. Микита зрадив не тільки мою довіру, а й намагався використати мене проти Максима. Я не збиралася дозволити йому перемогти. "Хочеш грати, Микито? Давай подивимося, хто виграє цю партію."