Читати книгу - "Багряна кнея, Еллі Гарус"

Господар опустився перед Лізетт на коліна, підняв край її нічної сорочки, опустився чолом до її живота. Він намагався зрозуміти, чим вона пахне – її запах не давав йому спокою відколи він вперше її зустрів. Ніжні дотики князя не розбудили баронеси, Лізетт тихо сопіла, її спокій поступово передався Міхаю.
  — Моє чисте кохання, незбагненне, нестримне... Ти моя, моя, моя!Всупереч спокою у голосі, князь важко дихає, уперше в житті він стримує бажання взяти жінку без її згоди. Не відриваючи голови, його масивна рука повільно опускається все нижче до дівочого лона. Довгі пальці не наважуються сковзнути далі. Князь пам'ятає родову обітницю, його законною дружиною вона стане лише після того, як розділить з ним ложе за власним бажанням. Кров зіллється з плоттю, бо тільки так вона стане офіційно частиною роду Вахнархського. Міхай прибирає руку, дбайливо цілуючи її живіт, повертає поділ нічної сорочки на місце. Наостанок він проводить долонею по неслухняному волоссю баронеси, й відходить до вікна і за лічені секунди розчиняється у темряві. Вітер підхоплює його з вулиці, як тільки він просочується крізь шпарини та забирає далеко в гори. Туди, де не дивлячись на квітень, досі лежить сніг. У безтурботному польоті князь нарешті з жахом розуміє, що його кохана Лізетт пахне смертю.

***

Лізетт розплющила очі відчуваючи дотепер холодні дотики пальців князя.  На диво вона спокійна й здивована, що не кинулася на нього з ляпасами. Вона просто лежала, відчуваючи його владні торкання, й зловила себе на думці, що їй не страшно. «Що зі мною відбувається?! Що за чари?!» Дівчина повертається набік, вдивляється у темряву за вікном. «Хіба можливо водночас побоюватися князя й щоб несамовито тягнуло до нього?! Це щось лихе... ти втрачаєш здатність контролювати свої вчинки, забуваєш як дихати. Хіба його владний характер, й той жах, що він сіє, можуть приваблювати?» Баронеса ховає обличчя у подушку, їй хочеться кричати від безвиході. Чи він зачарував її? Але ні… це неможливо. Тому що їй знайомо як це, зачаровувати інших. Вона заплющує очі, забороняючи собі думати про Міхая. Перш ніж заснути, вона переконує себе, що потрібно від нього триматися якомога далі, й переводить думки на батька.
  — Він скоро приїде за мною... Незабаром я покину цей замок і на щастя знову буду вільна!

На жаль, Марк фон Тішек зник безвісти. Послання для барона Гертрунського знищено, як і надії Лізетт на вдалу втечу від князя. Але вона про те ще не знала. Носити маску, яка приховувала б її справжній настрій, у Лізетт не виходило. Князь помічав те по її жестах, коли вона складає руки на грудях, то налаштована войовничо. Як тільки потеплішало Міхай почав брати її з собою на виїзди. Баронеса часто знаходилася у колі його повірених та радників. Вперше за час перебування Лізетт у Вахнархії, погода була тиха й сонячна. Вона їздила з ними день у день, намагаючись ні про що не питатися. Хитрий Міхай ніби дражнив її свободою, розуміючи, що з пошкодженою ногою вона далеко не втече. Наражатися на нову пригоду було необачно.
По обіді делегація зупинилася у корчмі Тчек, що за три години їзди від замку на Туманній горі. Князь став питатися Лізетт, чому вона не їсть.
  — Радники кажуть, що ти голодуєш другий день, – шепоче він за столом. — Погано!
Баронеса мовчки переводить погляд з тарілки на чоловіка, навмисне відсуває її убік, бунтуючи у такий спосіб, відмовою від смачної грибної юшки.
  — Уперта дівка, – князь усміхнувся, в його очах заясніла втіха. Брати в шори її за бунт Міхай не збирався. — Щоб стати швидше на ноги потрібні сили, моя радість.
  — Ваш народ покірний лише у вашій присутності, чи за очі теж продовжує боятися володаря?
Вона стрімко змінила тему, князя те не здивувало.
  — Ти зауважила те, коли я говорив з трибуни учора?
  — Так, вони мають страх в очах, але для багатьох це блеф… – вона знизала плечима, – не більше, – тільки ви переступаєте поріг, деякі роблять все по своєму.
  — Звідки такі відомості? – осушив келих червоного вина, уважно слухаючи Лізетт.
  — Скажімо, це погляд не зацікавленої людини. Вам потрібно щоб вони боялися або прославляли ваше правління?
  — Одне без одного не працює. – Міхай підвівся з місця, підійшов до вікна з видом на двір, де працювали наймачі. — Що б ти зробила, якби була їх княгинею?
  — Я не знаю, як вчиняє князь у таких випадках. Невірні отримали б кару привселюдно, щоб другим не кортіло. Люди шугаються не слів, а вчинків, публічне покарання – це реальні дії, – не замислюючись відповіла Лізетт.

Вона справді вважала, що народ повинен безумовно поважати закон країни та слово її правителя. Лізетт також залишила стіл й стала поруч біля Міхая. Він помічає, що вона ледве торкається ногою підлоги та непомітно притримується за кам'яну стіну вказівним й великим пальцями. Його мужня пташка не виказує слабкості навіть у його присутності. Князь простягає руку її за спину, охоплює за талію, так надійніше, він вирішує бути її опорою.
Лізетт не пручається відчувши його холодні обійми. Вона з подивом розуміє, що князь справді цікавиться її думкою, але навіщо правителю її міркування? Хіба ж його радники утратили хист та розум? Баронеса дивиться на профіль князя скосу, похмуро думаючи про важливу новину із замку, про яку Міхаю стане відомо надвечір. Вона тримала рота на замку, князь і так неабияк до неї придивляється через те, що вона показує характер.
  — Відчуваю, ти щось хочеш сказати, – князь нахиляється до неї й шепоче на вухо. — Я знаю, що хочеш… але мовчиш. Чому?
  — Незабаром ви про все дізнаєтеся, – зіщулилася від його холоду.
  — Я хочу від тебе почути.
  — Ви й так пильнуєте мене дужче звичайного.
  — Обіцяю, не буду сварити, даю князівське слово, – й кладе руку на серце.
Лізетт недовірливо усміхнулася – горіти так горіти:
  — Доріана народила сьогодні до обіду. Я б привітала вас, але...
  — Продовжуй… – Князь витримано дивиться на неї, притискаючи ближче до себе.
  — Дівчинка народилася мертва, а ваша дружина дуже слабка.
Після недовгої паузи, князь рівним тоном повідомляє, що він іншого для них не чекав.
  — Ти ж знаєш, що буде з нею.
  — Я думаю, здогадатися не важко.
  — Так, але я не знаю, коли то станеться. А тобі відомо. То ж коли?