Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

Темрява, що огортала їхній шлях, почала відступати під натиском сили Софії, але з кожним кроком, який вони робили, було очевидно, що це лише тимчасове затишшя. Їхня боротьба з тінями ще не завершена, і навіть зруйнувавши один із основних опорних вузлів темряви, вони не могли відчувати повної безпеки.

— Ми майже там, — прошепотів Адам, відчуваючи, як його тіло відновлюється від напруги, але він був не менш стомлений, аніж на самому початку їхньої подорожі. — Але потрібно ще зробити останній крок.

Софія, дивлячись на нього, відчула, як їхній зв'язок посилився. Вона тепер розуміла, що не лише він має велику роль у розв'язці цієї битви, але й вона. Її сила стала частиною цієї боротьби — її магія була тим, що підтримувало їх на цьому шляху.

Вони обидва продовжили свій шлях, поки не опинилися в середині величезної кімнати, яка здавалася порожньою, але насправді була переповнена стародавніми магічними знаками, які світяться в темряві. Стеля була вкрита тріщинами, і через них проникали сліди місячного світла.

— Це місце, — сказав Адам, схоже, відчуваючи, що тут зберігається найсильніша частина прокляття. — Це саме тут ми повинні завершити все.

Софія стояла в тіні, погляд її був зосереджений. Вона відчувала, як її сили збільшуються, коли темрява намагалась затягнути їх ще глибше у своє всесвітнє полотно. Силу, яку вона накопичувала, було складно стримати, і вона знала, що цей момент стане критичним.

З її вуст вирвався шепіт, який змусив все навколо знову заговорити. Вона згадала кожен з розгаданих фрагментів минулого, і все це з'єднувалося в єдину нитку істини.

— Тіні, що не можуть зникнути, — вона вимовила це на всілу кімнату, наче відправляючи виклик невидимим силам, що досі її оточували. — Прийшов час для завершення.

Тіні, що раніше переслідували їх, знову заповнили кімнату. Вони стали більш агресивними, як ніколи раніше. Темна сутність, що приховувалася у кожному з цих образів, зараз почала поглинати простір, наче намагалась повернути все назад у свої глибини. Софія відчула, як знову спливає енергія, ніби ось-ось настане момент, коли її потік буде перекритий.

— Ні! — вона вигукнула, намагаючись втримати власну силу в руках. В її свідомості з’явилися спогади про Адама, його боротьбу і страждання. Вона думала про все, що вони пережили разом.

Адам, дивлячись на неї, підійшов і, знявши руку, торкнувся її плеча. Цей жест був спокійним, але теплим, і Софія відчула, як тіні навколо них почали поступово відступати.

— Ми разом. І ми зможемо це подолати, — його голос був спокійний, але рішучий.

І тоді, ніби відгукнувшись на їхній зв'язок, магія Софії вирвалася із неї потужним потоком світла, що поглинув кімнату. Тіні, що раніше насувалися, почали розчинятися, і з кожною секунду вони втрачали свою силу. Істота, що досі існувала в цих темних просторах, мовчки затремтіла, немов її прокляття було знищено.

Софія, навіть відчуваючи виснаження, зрозуміла, що їхній шлях завершений. Вона вже не була просто свідком прокляття. Вона стала його переможцем.

— Це кінець, — сказала вона, дивлячись на Адама.

Адам кивнув. Він також відчув, що цей момент був останнім, і що разом вони звільнили це місце від того, що було проклятим.

Коли темрява остаточно відступила, і світло наповнило залу, Софія відчула спокій, який раніше не могла знайти. Це був їхній переможний момент, і він був лише початком нового життя, яке вони тепер мали побудувати разом.