Читати книгу - "Душа між світами , Marina K"

Тая прокинулася від лагідного сонця, що обережно торкалося її обличчя. Вона відкрила очі й зрозуміла, що це вже не просто новий день — це нове життя. Навколо було тихо, але в цій тиші відчувався залишок учорашнього свята: у кімнаті на стільці висіла її сукня, в яку вона вкладала стільки думок і зусиль, біля дзеркала лежала випускна стрічка, а на тумбі — квіти, що пахли літом і святом.

Тая повільно підвелася, сідаючи на ліжку. Вона згадала вчорашній вечір: як усі сміялися, танцювали, фотографувалися разом і обіймалися. Усе було так щиро й трохи сумно, бо кожен розумів, що це їхній останній день разом як однокласники.

На секунду Тая відчула легкий сум. Її охопила думка: «Це був фінал дитинства. Більше ніколи не буде так, як раніше.» Вона вдихнула глибоко, намагаючись стримати хвилю емоцій.

– Ну що, випускниця, час рухатися далі, – прошепотіла вона сама собі, ніби підбадьорюючи.

Вона піднялася й підійшла до дзеркала. Її очі все ще світилися після вчорашньої радості, але в них уже ховався ледь помітний блиск сліз. «Дорослість» – подумала вона.

Вона тихо встала, намагаючись не будити нікого, і вийшла на подвір’я. Повітря було прохолодним, злегка вологим після нічного дощу. Вона сіла на гойдалку, що стояла під великим старим деревом, і взяла в руки горнятко гарячої кави. Тая вдихала свіже повітря і дивилася на хмари, які швидко пливли по небі, наче дрібні птахи, що поспішали кудись.

Всі звуки навколо були такими спокійними і гармонійними — спів птахів, шелест листя, тихий вітерець, що гойдав гілки. Тая відчула себе частиною цього світу, затишного і природного. З часом її очі почали закриватися, вона ледь не заснула, коли раптом хтось м’яко закрив їй очі руками.

— Макс? — здивовано прошепотіла Тая.

— Угу, — відповів він, сідаючи поруч на гойдалку. — Я як відчував, що ти тут, п’єш каву і тобі потрібно щось солоденьке.

Він простягнув їй шоколадку, її улюблену — з мигдалем та молочним шоколадом. Тая усміхнулася, взяла шоколадку та поклала в сумку. Вона відчула тепло Максоваї руки на своїй руці і подивилася на нього.

— Як ти тут опинився? — запитала Тая.

— Я прокинувся і зрозумів, що ти вже на вулиці, — посміхнувся Макс. — Важко тебе знайти вдома, ти ж знаєш. Спостерігаю за тобою, як завжди.

— Можеш і не спостерігати так уважно, — сміялася Тая. — Але дякую за шоколадку.

— І не за що. Можливо, пізніше ще щось принесу, — хитро посміхнувся Макс.

Після того, як вони попили кави та поговорили про все, від спільних спогадів до майбутніх планів, Тая вирішила йти переодягатися.

— Залишайся тут, я зараз, — сказала вона, піднімаючись з гойдалки і йдучи до дому.

Коли Тая повернулася, вона була вже готова до прогулянки. Вона одягла легке літнє плаття, зручні кеди і поклала на плечі джинсову куртку. Макс, стоячи біля хвіртки, злегка посміхався.

— Готова? — запитав він.

— Так, а куди ми йдемо? — Тая поглянула на нього.

— Я думав, що ми могли б піти на пікнік біля річки, — запропонував Макс. — Я вже все спланував.

Вони вирушили разом на прогулянку. Спочатку зайшли до магазину, де Макс вибрав кілька смаколиків — печиво, чіпси, зефірки для вечора. Коли вони дійшли до річки, Тая сіла на траву, а Макс розстелив ковдру. Природа навколо була вражаюча: річка мирно текла, а на небі вже з’являлися перші зірки.

— Ну що, як тобі пікнік? — запитав Макс, сидячи поруч.

— Чудово, — відповіла Тая, дивлячись на воду. — Ти завжди вмієш зробити все особливим.

— Для тебе — все, що завгодно, — відповів Макс, посміхаючись.

Тая почувалася такою щасливою, що вони просто сидять разом, без слів, просто насолоджуючись моментом. Але Макс, здається, мав ще один сюрприз.

— Підожди, — сказав він, встаючи. — У мене є для тебе ще один подарунок.

Він підійшов до рюкзака, що лежав поруч, і витягнув маленьку коробку. Тая подивилася на нього здивовано.

— Закрий очі, — попросив Макс.

Тая засміялася, але послухалася і закрила очі.

— Що це? — запитала вона, відчуваючи, як у серці розцвітає хвилювання.

Макс ніжно відкрив коробку і показав їй маленького хомячка з великими чорними очима.

— Той, кого ти хочеш! — усміхнувся Макс.

Тая не могла стримати емоцій. Вона підскочила, обняла Макса і притиснула хомячка до себе.

— Це твій подарунок! Ти знову здивував мене! — вигукнула вона від захвату, обіймаючи його ще сильніше.

Ніч огортала їх ніжною тишею, коли Тая обережно поклала голову на плече Макса. Вона відчула тепло його присутності і запах легкого аромату його парфумів. Макс тихо посміхнувся і, не кажучи ні слова, зняв свою кофту, щоб укрити її.

— Тепер не замерзнеш, — сказав він, трохи нахилившись, щоб поправити кофтину на її плечах.

— Дякую, Максе, — тихо відповіла Тая, відчуваючи, як затишок розливається по всьому тілу.

Поруч на невеликому багатті потріскували дрова, викидаючи в повітря іскри. Макс дістав довгі палички та пакет із маршмелоу.

— Давай додамо трохи солодощів до цього вечора, — з усмішкою сказав він, протягуючи одну паличку Таї.

Вона взяла її, розслаблено посміхаючись, і наколола маршмелоу. Вогонь затанцював на її обличчі, підсвічуючи очі.

— Знаєш, я ніколи не думала, що звичайний вечір може бути таким ідеальним, — сказала Тая, дивлячись, як зефір починає золотитися.

— Іноді для щастя не потрібні великі події, — відповів Макс, уважно стежачи за своїм маршмелоу. — Достатньо простої миті, коли все здається правильним.

Коли маршмелоу були готові, вони зняли їх із паличок і з’їли, сміючись, як цукор липнув до пальців.

Вони сміялися, розмовляли про минуле і мріяли про майбутнє. Зірки над головою здавалися яскравішими, а ніч сповнювалася особливим теплом.

Тая знову поклала голову на плече Макса.

— Дякую тобі, Максе. За все.

Він обійняв її однією рукою, тримаючи паличку з маршмелоу в іншій.

— Завжди, Тая. Завжди.

І в цю ніч, під зорями і теплим мерехтінням багаття, вони обоє відчували, що це момент, який вони запам’ятають назавжди.