Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

В цей момент чоловік уважно спостерігав за реакцією знахарки. Якщо та щось приховує, то цілком може видати себе зараз. Адже її вкотре підловили на чарах занадто сильних для лісової травниці.

- Ти наступного разу бриль надягай, - турботливо спохватилася Ада. – А то сонечко бачу тобі добряче напекло. Яка ще дівчина? На березі була тільки я. І співала теж я.

Промовивши це, стара пішла до невеличкої скрині та почала діставати звідти якісь дрібні предмети.

Тим часом Раймар вирішив не здаватися:

- А може ти вмієш обертатися?

- Ну то розкажи мені, великий відьмолове, - фиркнула Ада, - скільки ти зустрічав знахарок, жриць чи то чаклунок з таким вмінням? Сядь на лаву.

Стара вказала убік стола і розклала там приладдя, яке витягнула зі скрині. Придивившись, герцог побачив мазь, чисту тканину та зеленувату рідину в скляній пляшечці.

- Чого завмер? – обурилася знахарка. – Труїти не буду. Хоч і дуже хочеться. Це ж треба, щоб богиня нагородила чоловіком-маніяком.

- Я ж тобі сказав… - фиркнув Раймар.

- Так і я тобі сказала, - перебила його Ада. – Тобто я тобі маю повірити, а ти мені ні? Дуже по-чоловічому.

Герцог замовк та всівся на вказане місце. Доки стара обробляла подряпини, він намагався скласти картинку докупи. Може й справді міраж? За час полювання на відьом траплялися виплески дикої енергії, коли урвище виглядало, як озеро. Або ж дітей, які збирали ягоди, приймали за оленів. Чоловіку навіть згадався випадок, коли відьма насилала на жителів селища видіння. Якщо це щось подібне, то треба обдивитися всі околиці. Проблема в тому, що раптом Ада і справді темна чаклунка, то Раймар нічого не зможе зробити їй. Ні вбити, ні надягнути кайдани. Ось в чому зараз проблема номер один. Скоріше б вже потрапити до храму та дізнатися, як розірвати цей шлюб. Шлюб… Від болю Раймар сіпнувся та засичав.

- Ти тільки глянь, який ніжний, - хмикнула знахарка і відійшла. – Давай бери свої речі та вимітайся на горище.

- Серйозно? – обурився співрозмовник. – Спочатку сарай, а тепер піддашшя?

- Можеш на вулиці спати, - байдуже знизала плечима Ада. – Комарі будуть у захваті.

Захопивши матрац і дещо з одягу, герцог вийшов надвір. Обійшовши будинок по колу, він знайшов невеличкі дверцята над заднім вікном. В траві лежала драбина. Поставивши її на місце, Раймар забрався в свою нову кімнату і тяжко зітхнув. Тепер ще й тут прибиратися треба. Засинаючи в компанії павуків, чоловік зрозумів, що коза була не таким вже й поганим варіантом.

Ранок почався з гамору. Накинувши чергову сорочку, Раймар зліз з горища і вийшов до воріт. Там зібралося чимало народу з селища. Точніше кажучи чоловіків. Вони привезли з собою безліч будівельних матеріалів та дрова. На чолі командував Ерсте. Трішки пом’ятий після вчорашньої  гулянки, староста наказував викорчувати старий тин та розібрати сарай.

- А, пане Раймаре. Вітаю, - кивнув Ерсте. – Я добре подумав над нашою вчорашньою розмовою. Ви, звичайно, тут недовго та мало що знаєте про наш устрій. Але двір у Ади і справді… Гм… Потребує гарного догляду. Куди ж старій жінці стільки роботи самій осилити?

Герцог не встиг нічого відповісти, оскільки зі сторони сараю почулося незадоволене іржання та чийсь обурений вигук:

- Вкусив зараза!

Поспішивши до Ворона, Раймар пожурив тварину за погану поведінку. Той у відповідь лише фиркнув, але покірно дав забрати себе у дальній кінець двору. Господар залишив його там пастися на довгій мотузці і навіть забезпечив веселою сусідкою – Липкою. Щоправда у кози з цього приводу було набагато більше радості, ніж у коня. Вочевидь за цілу ніч, проведену під одним дахом, тварини не знайшли спільної мови. Що тут скажеш? З Ворона так собі співрозмовник.

- Куди прешся? – почулося з іншого кінця дворища. – Не по м’яті ж треба топтатися! Та нащо мені частокіл? Яка ще баня? А цей сарай чим поганий? Що? Ясновельможний гість так розпорядився? Де ця ходяча скалка в дупі?

Після чого Раймар побачив, як стара знахарка кинула в його бік спопеляючий погляд. А тоді підхопила край довгої спідниці та досить жваво, як для своїх років, поспішила, аби особисто виписати чортів. Герцог же здивовано завмер на місці і намагався зрозуміти за що його зараз будуть лаяти. Він же хотів як краще!

- Краще? – вигукнула Ада, почувши слабеньке виправдання. – Скажи це моїм травам! Я в ліс ненадовго пішла, а як повернулася то виявилося, що це стадо мою м’яту витоптало. На розмарин дрючків накидали. А лаванду викосити збираються. Бачте, вона їм заважає дошки для бані носити. На який ляд мені баня?

- Митися, - розвів руками Раймар.

- Та поки мені її збудують, на моєму дворищі залишиться лише витоптана пустеля. А дрова я де братиму? Та й пів дня топити, аби від сили півгодини митися? Сарай хай ремонтують, бо Липка взимку замерзне. Та й може ще пару курей заведу собі раз таке діло. Тин теж міцний згодиться. Щоб високий зробили і щільний. Бо будуть кури – будуть й лисиці.  А замість бані побудуємо дещо інше. Як намалюю, то віддам, - промовивши це, Ада перехопила старосту. - Ерсте, а хто цей весь табун лосів годуватиме? Нехай ви мені передали всякої всячини в комору, але ж я не десять рук маю!