Читати книгу - "Та, що вистрілила у його серце , IMSS"

— Ти обрав цей шлях сам, — сказала вона, її голос був як шепіт на межі кошмару. — І ти знаєш, що не можеш повернутися назад. Тепер ти будеш частиною цього місця.

У той момент Девід відчув, як земля під ногами знову почала рухатись, і величезна тріщина відкрилася прямо перед ним. Це було не просто відчуття, це було фізичне явище — він бачив, як темна енергія знову виходить на волю, поглинаючи все на своєму шляху.

Він намагався відступити, але вже було пізно. З глибини тріщини виринула величезна постать, яка виглядала як поєднання тіней і кісток. Вона стояла перед ним, і її величезні очі палали холодним вогнем.

Це було те, що вони шукали все це час. Це було те, що вони намагалися зупинити, але вже не могли. Це було древнє зло, що пробуджувалося після довгого сну.

Девід відчув, як його руки знову почали тремтіти. Він знав, що не може перемогти це зло, але ще більше відчував, що він не може втекти від нього. Тепер йому не залишалось нічого, окрім як йти вперед — прямо до темряви, яка розкривала свої обійми.

Але раптом перед ним з’явилася Іларія. Вона стояла серед темряви, і її погляд був таким же, як і раніше — холодним і глибоким. Вона не була живою, але її присутність була, мов тінь, що не залишала його.

— Ти не можеш втекти, Девіде, — сказала вона. — Але ти можеш вибрати, як це закінчиться.

Її голос був таким же, як і раніше, але в ньому вже не було теплоти. Він зрозумів, що вона стала частиною того самого зла, яке він намагався зупинити, і яке тепер поглинало його. Все, що залишалося — це прийняти це.

Темрява поглинула його, і Девід зрозумів, що його серце було більше не його. Це була частина великого і страшного механізму, що тепер мчав по шляху, з якого немає повернення.