Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Привіт усім, — байдуже бовкнула я, йдучи робити собі каву. На кухні були мама, тато і тітка. Мені, якщо чесно, вже починала набридати її постійна присутність.

— Регіно, ти щось не в настрої, — сказав тато, — ходи сюди. Спробуй.

— Що це? — я підійшла ближче до столу, на якому стояло декілька коробок.

— Це наші місцеві ласощі. Ну як місцеві… просто надзвичайно смачні, — з гордістю сказала тітка.

— Пончики? — я підняла одну брову, — ви серйозно? Це ж просто тісто…

— Ти ж навіть не спробувала, а вже критикуєш, — сказала мама, але я вирішила сьогодні повністю ігнорувати її.

Я ще раз оглянула коробки, які майоріли різнокольоровою глазуррю та всілякими посипками. Все це здавалось мені настільки абсурдним, що я аж пирснула сміхом. Проте все ж помітила, з яким задоволенням усі смакують ці пончики, то ж таки взяла один із них. Я не очікувала нічого надзвичайного, проте як тільки спробувала його… Здається, мій окситоцин піднявся до захмарної позначки. Бо це було надзвичайно смачно. Вмить я забула взагалі про всю свою злість і переживання. Була лише я та цей неймовірний пончик. 

— О-о, здається, комусь дуже сподобалось, — засміялась тітка.

— Це вражаюче, — сказала я з набитим ротом, — я не пробувала ніколи нічого подібного. Де ви їх взяли?

— Це пече мій старий добрий знайомий. У нього є своя точка. Але найбільше продажів у нього на різдвяному ярмарку, який буде вже зовсім скоро.

— Думаю, варто буде сходити, — я доїла цей витвір кондитерства і з неприхованим задоволенням роздивлялась інші, щоб обрати наступний.

— Ти точно недооцінюєш наше місто, — з нотками образи сказала тітка.

— Я просто не звикла до такого життя, — я розвела руками, — для чого мене в чомусь звинувачувати.

— Тебе не звинувачують, а просто кажуть…— втрутилась мама, навіть не дивлячись на мене, а педантично поправляючи серветку на столі.

Від сімейного скандалу нас вберіг телефонний дзвінок на моєму телефоні. Якби не він, то я б точно вибухнула від злості, яку так активно в мені викликає моя ж матір. Не розумію, що з нею відбувається останнім часом, але все частіше вона постійно вказує мені на своє невдоволення моїм життям. Я втекла до вітальні, зачинивши за собою двері. На екрані був номер Арсена і у мене наче затріпотіло серце. Я швидко прийняла дзвінок, навіть не усвідомлюючи, чого б він від мене хотів.

— Алло.

— Добрий день. Маєш хвилинку?

— Так, — коротко відповіла, — телефон все ж працює?

— Працює. Варто було лише його відігріти та зарядити.

— Це добре…— тихо сказала я, ніби розмовляла з якимось своїм хорошим другом.

— Я чому дзвоню… власне…— Арсен був ніби дуже невпевненим і вагався, чи взагалі варто щось казати. Я чомусь насторожилась.

— Щось сталося?

— Ні. Я просто… Ти вільна сьогодні ввечері?

— Та здається вільна. А що таке?

— Просто ти допомогла мені. Врятувала. Я не можу залишити це просто так. Як віддячити тобі я не знаю, то ж вирішив запросити на вечерю.

— Що справді? — моя реакція була по-дивному радісною.

— Ну… так. То ти приймаєш моє запрошення?

— Приймаю, — сказала я після невеликої паузи, — але якщо ти заїдеш по мене. Там знову падає сніг. А після останніх подій…

— Заїду, — Арсен прочистив горло, — будь готовою десь близько восьмої. Я ще подзвоню.

— Добре.

Розмова завершилась, а я не могла прибрати дурнувату посмішку зі свого обличчя. Вечеря… сьогодні… він заїде за мною… Все це виглядало так приємно. Так романтично. Невже він теж відчував щось подібне, як я. І тепер хоче ще раз пересвідчитись у тому, що це дійсно так і було. Зрештою, я б саме так і вчинила. Я вислизнула з вітальні до своєї кімнати, щоб обрати підходящий одяг. Хотілось бути сьогодні якомога гарнішою. Хіба ж це не схоже на побачення? Радісна посмішка не зникала з мого обличчя. Чи це тому, що ми з Арсеном будемо удвох, чи тому, що я знову зможу спробувати повпливати на нього щого свого спадку. Час до потрібної години ніби тягнувся вічність. Я намотувала кола по кімнаті, гортала стрічку в телефоні, вже навіть готова була ввімкнути якийсь фільм, тільки б час минув швидше. Ще ніколи для мене не була такою хвилюючою зустріч з чоловіком. Я глянула на своє відображення в дзеркалі і на мить побачила там якусь абсолютно іншу Регіну. Її очі світилися по-доброму, а на обличчі ніжна посмішка. Я задумалась про те, що ж могло так сильно змінити мене. Але від зайвих думок відволік дзвінок телефону. Це був Арсен. І саме тоді я почула, що автівка підʼїхала до будинку, світячи фарами.