Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вони виїхали ще до світанку. Асфальтні шрами міста повільно зникали в дзеркалах, залишаючи позаду суєту, заголовки, крики. Дорога вела у тишу — туди, де дерева говорять листям, а час зупиняється.
Дача була старенькою, але мала душу. Аліна зняла пальто, повільно провела пальцями по віконній рамі, вдихаючи запах дерева й спокою.
— Тут... ніби нікого немає, — мовила вона.
— А мені здається, тут — саме ми, — посміхнувся Артем.
Вони варили каву, грілись у пледі, читали листи підтримки, що приходили попри шум і хейт. А потім — телефон задзвонив.
— Це… це редактор з Future Voices, — сказала Аліна, здивовано дивлячись на екран. — Нас запрошують на конференцію. "Говорити про правду в час тиші".
Вона підвела очі на Артема.
— Думаєш, ми готові?
— Ми вже давно готові. Просто тепер — не мовчатимемо.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Те, що не можна називати", Love», після закриття браузера.
