Читати книгу - "Контракт із дияволом , Лоран Доріан"

Ранок був несподівано світлим, без жодної хмари. Вони зустрілись у маленькому парку за містом, де все ще трималась осіння прохолода. Емілі сиділа на лавці, закутавшись у шарф, і побачивши його, посміхнулась — тепло, спокійно.

Макс сів поруч. Він довго мовчав, просто дивився вперед, на дерева. А потім сказав:

— Є речі, які я ніколи не казав нікому. Навіть собі.

Емілі мовчала, чекаючи. Вона вже знала — це буде важливо.

— Декілька років тому я потрапив у аварію. Жорстку. Ледь не загинув. І… тоді він з’явився.
Пауза.
— Дьявол. Еліазар.

Емілі повільно перевела погляд на нього. Її обличчя не здригнулось, не спотворилось страхом.

— Ти маєш на увазі… справжній договір?

— Так. Я був зламаний. Без надії. І він запропонував мені другий шанс. Силу. Життя. Я погодився. Не думаючи про наслідки.

— Що ти віддав?

— Себе. Свободу. І частину душі, якої тоді не дуже цінував.

Емілі не зводила з нього очей. Але вона не відсторонялась. Не тікала.

— А тепер?

— Тепер я намагаюсь вибратись. Не знаю як. Але… я втомився тікати. І я втомився брехати.
Він подивився на неї.
— Я просто хочу бути справжнім з тобою. Без темряви. Без таємниць.

Вона взяла його за руку — повільно, обережно. Її долоня була теплою.

— Я бачила його. Там, на мосту. Я не розуміла, але… щось в мені знало, що це — не просто твій бій. Це щось більше. І я не боюсь.

Макс зітхнув — довго, з глибини грудей. Наче тягар упав.

— Я не прошу тебе в це вірити.

— А я не прошу тебе бути святим. Ти — живий. І це вже більше, ніж ти думаєш.

Вони сиділи мовчки ще кілька хвилин. А потім просто встали і пішли поруч.

Нічого більше не треба було казати.