Читати книгу - "Гармидер у школі"

— Це куди?

— Замовкни, мені треба подумати.

Вони визирнули у вестибуль, але там була місіс Вухокрут, яка вела у шестикласників урок фізкультури.

Діти з подивом спостерігали, як одинадцятеро учнів у цілковитій тиші лазять по канату, ходять по колоді та перекидаються через голову на матах.

— Як же їй вдалося зробити так, що вони займаються настільки тихо? — прошепотіла Клео. — Це ж неприродно.

— І куди поділася решта класу? — поцікавився Майк.

Замість відповіді Саманта просто показала на протилежний бік вестибулю.

Під стіною, лицем до неї, виструнчилася довга шеренга з двадцять одного учня; вони стояли зі складеними на головах руками. Цієї миті місіс Вухокрут пронизливо крикнула, і до шеренги стіноспоглядачів приєдналася ще одна дитина.

— Якщо врахувати, коли почався урок… через десять хвилин там буде стояти весь клас, — пробурмотіла Саманта. — Ходімо, в нас мало часу. Мені сяйнула грандіозна ідея.

— Яка? Про що?

Ховачі поспішили за своїм ватажком, згораючи від цікавості. Ніхто не здогадувався, що вона замислила. Саманта з-за плеча усміхнулася до них, як завжди, вишкіривши зуби, і зупинилася перед дверима шостого класу.

— Ми заховаємо наш скарб тут — у класі Вухокрутки. Інші можуть здогадатися, де він захований, але нізащо не наважаться видобути його, поки Вухокрутка в класі!

Саманта розрахувала бездоганно.

Ніхто при здоровому глузді не наважився би зайти в клас Вухокрутки, якщо та була в класі.

— Клео, Майк — стійте на атасі.

Міцно тримаючи скриню зі скарбами,

Саманта та її піратська шайка ввірвалися в клас і роззирнулися в пошуках годящого місця для схованки. На всіх партах лежали акуратно поскладані стосики одягу, який діти познімали, переодягаючись на фізкультуру.

— Вони складають одяг! — Том не міг повірити своїм очам. — Усе, і навіть шкарпетки! Це дико, це просто дико!

— Тут усе не як у людей, — сказав Рейві, намагаючись, щоби з його тону було зрозуміло, що тут можна підхопити жовту лихоманку чи ще яку заразу.

Самантин погляд упав на велику шафу в кутку. Всередині були баночки з фарбою, папір, олівці, лінійки, книжки, ножиці і таке інше. Вона потяглася навшпиньки і, всміхаючись від вуха до вуха, всунула скриньку на найвищу поличку. У двері постукали.

— Вухокрутка! — засичав Майк. — Атас!

Дітям якраз вистачило часу, щоб закрити дверцята шафи й вислизнути з класу, перш ніж перед дверима з'явилася місіс Вухокрут, а за нею рівненький рядочок дівчаток і рівненький рядочок хлопчиків — у цілковитому мовчанні. Сховавшись у гардеробі, Саманта зі своїми піратами спостерігала, як шестикласники ховалися за дверима свого класу. Двері зачинилися.

— Прекрасно! — вона задоволено засміялася. — Не можу більше чекати! Ходімо назад до класу, малювати карту.

Команду шукачів скарбів очолювали Даррен і Трейсі. Вони вирушили на пошуки на великій швидкості та з великими сподіваннями.

Том Наннері, який малював карту, постарався, щоби вона виглядала якомога правдоподібнішою. Над класом місіс Пател було написано: «Земля ліліпутів», а кабінет містера Притула називався «Печера Великого Вождя». Напис над шостим класом попереджав: «Обережно, дракон», а жирний чорний хрестик давав знати, що скарб закопаний у кутку цієї печери.

Шукачі скарбів не надто добре вміли читати карти, тож їм зайняло трохи часу, доки вони розібралися в Томових підказках і збагнули, що до чого. Вони чотири рази пройшли через вестибуль.

— Проблема в тому, — пробурмотіла Трейсі, — що ми навіть не знаємо, де тут який бік. І взагалі, хто такі ці ліліпути? Я бачу, що Саманта просто насміхається з нас.

Розв'язати цю проблему вдалося Гері:

— Тут написано: «Дракон», а я знаю в нашій школі тільки одного дракона — Вухокрутку.

Вони поспішили по коридору до шостого класу. Даррен уважно вивчав карту:

— Ага, дивіться, якщо дракон — у шостому класі, тоді місіс Пател отут, де ліліпути — першокласники, бачите? Чудово!

— Не знаю, чим ти такий задоволений, — сказала Трейсі. — Якщо вірити карті, скарб захований у шостому класі.

Діти не могли приховати свого розчарування.

— І як їм тільки вдалося туди пробратися? — поцікавився Раян, але цього ніхто не знав. — Ну добре, якщо комусь вдалося пробратися туди один раз, то комусь має вдатися пробратися туди і вдруге. Нам потрібен план.

Діти замислилися.

— Нам треба точно знати, в якому місці в класі захований скарб, — заявила Трейсі. — Гляньте, на карті він у цьому кутку. Що в них у цьому кутку класу? Тоні, йди і подивися.

— Я? Як?

— Ти що, дурний? Просто швиденько зазирни крізь віконце у дверях.

— А якщо мене попалять?

— Нічого не станеться, давай, — із цими словами Даррен підштовхнув Тоні, і той раптом виявив, що йде в напрямку дверей класу місіс Вухокрут.

Він поволі-поволі, сантиметр за сантиметром піднімав голову, поки не виставив очі над рамою віконця. Він зазирнув усередину — і зустрівся очима з крижаним поглядом готової до бою завучки.

— Ага, ти — той хлопець там за дверима!

Голос Вухокрутки було чути навіть у гардеробі, де решта шукачів скарбів скулилися і затамували подих. Двері різко відчинилися, і місіс Вухокрут пронизала Тоні своїм паралізуючим поглядом:

— Що це ти тут робиш, Тоні Вільямс?

Бідолашний Тоні потупив очі та з усіх

сил старався придумати якусь хорошу відмовку, але з цього нічого не вийшло:

— Не знаю, місіс Вухокрут, — прошепотів він.

— То ти не знаєш? Он як? Тебе послала міс Гармидер?

— Е-е, так, ні, так, тобто ні.

Завуч схопила Тоні за плече залізною хваткою:

— Будеш стояти в моєму класі під стіною, поки не придумаєш розумну відповідь. Вперед!

Тоні зник за дверима, і вони зачинилися за ним.

— Спрацювало просто прекрасно, Трейсі, — сказав Даррен.

— Ну, вибачте, — сказала Трейсі. — А може, в когось є кращі ідеї? Як би там не було, коли місіс Вухокрут відкрила двері, я помітила, що в тому кутку стоїть велика шафа. Не сумніваюся, що вони сховали скриню зі скарбами власне у цій шафі. Ось тільки як нам виманити Вухокрутку з класу, щоби ми могли туди зайти?

— Передати їй повідомлення, — сказав Гері. — Сказати їй, що її хоче бачити містер Притул, чи щось таке.

Шукачі скарбів подивилися на Гері.

Це була вже третя гарна ідея, висловлена ним за два дні.

Він явно був набагато розумнішим, ніж вони про нього думали.

— Чудова ідея, — сказала Трейсі. — Добре, щодо повідомлення — ну, наприклад, як ви ставитеся до такого: «Містер Притул просив передати, що вам телефонують у важливій справі»? Тоді їй доведеться піти до його кабінету. Піти, а