Читати книгу - "Диво"

Вони обидва дорожили їхньою дружбою. І поки міцнішала дружба Джека й Квінна, водночас зростала й симпатія Джека до Меггі, до якої він приходив щонеділі. Між ними виникало якесь добре почуття. Коли Джек працював для неї, вона, як правило, пригощала його обідом. І відчувалося, що вона дуже самотня, так само, як і Квінн. Рідко можна було побачити, щоб вона йшла кудись зі свого дому. Зазвичай вона щось читала чи писала або просто сиділа, поринувши в роздуми. Він бачив, як її погляд зупинявся на одній із фотографій сина, і той погляд краяв його серце.

— Чи не запросили б ви її кудись? — нарешті запропонував Джек Квіннові. — Вона мила жінка, гадаю, вона сподобалась би вам.

Квінн дуже засмутився від цієї пропозиції.

— Я не цікавлюсь жінками. Колись був одружений із найкращою і не збираюся призначати комусь побачення. То була б неповага до Джейн, до її доброї пам’яті. — Квінн знав, що ніколи не зрадить її. Протягом свого життя він зробив боляче багатьом і більше не хотів продовжувати.

Але Джек, здивований чутливістю Квінна, швидко уточнив, що він мав на увазі:

— Я не думав про щось таке, Квінне, — Джек хотів виправити неправильне враження від своєї ідеї. — Але вона приємна людина, і в неї велике горе. А не знаю всіх подробиць, але втрата сина вразила б багатьох. Здається, до неї ніхто не приходить. Вона й сама нікуди не ходить, і телефон її ніколи не дзвонить. Я ніколи не бачив, щоб до неї навідувалися друзі. Було б непогано запросити її на вечерю в одну з п’ятниць. У неї непогане почуття гумору. Це був би просто вияв доброти з вашого боку. Не схоже, що й вона хотіла б із кимось познайомитись.

Після всього того, що Джек почув від неї, він зрозумів хід її думок. Вона жила своїми спогадами та журбою, майже так само, як і Квінн.

— А мені здалось, ніби вона одружена. — Квінн виглядав здивованим. — Я так собі подумав, що в неї чоловік, якого ніколи немає вдома і в якого завжди справи.

— Так само спершу думав і я. Вона схожа на таку, та й цей будинок завеликий для самотньої жінки. Схоже, в неї не дуже добре з грошима. Не знаю, вона вдова чи розлучена, але, як би там не було, вона сама в будинку, і так день за днем. Може, її чоловік також помер і залишив їй якісь гроші. — Будинок був капітальний, такий не міг бути дешевим, коли вона купувала його, незважаючи на те що він у поганому стані. А вона, схоже, дуже обережно витрачає гроші на його ремонт. Вона завжди дуже ретельно розпитує Джека, скільки що коштуватиме. — Я не знаю її історії, але якою б вона не була, гадаю, вона не дуже щаслива. Думаю, ви були б добрим самарянином,[1] якби запросили її на вечерю в якийсь із вечорів у п’ятницю.

— Так, мабуть, — відповів Квінн, вагаючись.

За два тижні, коли він витяг із печі величезний шмат смаженої телятини, Джек глянув на нього із жахом.

— Навіть я не зможу стільки з’їсти, це просто злочин викидати їжу. — Ця смаженина, замість того щоб зменшитись під час готування, чомусь надзвичайно збільшилась, коли Квінн витяг її з печі. Тепер на вечерю вони мали багато м’яса. І то була, як виявилось потім, ніби рука долі. То була найфантастичніша страва з усього того, що він готував на вечерю щоп’ятниці. — Чи не заперечуєте ви, щоб я зателефонував Меггі й спитав, що вона робить?

Квінн вагався, у його погляді явно не сяяло захоплення, та відтак неохоче погодився. Джек, здавалось, навпаки — радів, що вона з ними вечерятиме, і Квінн подумав, чи не має він часом до неї романтичного інтересу.

— Гаразд, від цього, сподіваюсь, не буде ніякої шкоди. Скажи їй, що це твоя ідея. Я не хочу, щоб вона думала, ніби я переслідую її або маю до неї якийсь інтерес, а вечеря — це ніби тактичний хід познайомитись із нею. Скажи їй, що я — неприємний старий самітник із завеликим шматком смаженини, який вона, якщо хоче, може розділити з нами.

Джек розсміявся, підійшов до телефону й набрав її номер. Її голос звучав перелякано, вона вагалася так само, як спершу Квінн. Вона прямо спитала Джека, чи це не якась вечірка, бо в такому разі вона не прийде. Він переконав її, що то не більш ніж вечеря з приводу п’ятниці, скромна вечеря для трьох друзів, двоє з яких є сусідами. Нарешті вона погодилася прийти і за десять хвилин обережно подзвонила у Квіннові двері.

Коли Квінн відчинив їй, то побачив, наскільки вона була меншою, ніж йому запам’яталась. Тоді вони розмовляли одне з одним через огорожу, на поважній відстані одне від одного. Але, стоячи на порозі його дому, вона виглядала не просто тендітною, а й зовсім крихітною. У її очах, як здалося Квіннові, відбивались одночасно і страх, і сум. Він міг зрозуміти, чому Джек так пожалів її. Ця жінка виглядала так, ніби потребувала захисту або принаймні потребувала друга.

Він відступив убік і запросив її ввійти, і вона тихо пішла за ним до кухні, де Джек нарізав смаженину. Вона помітно посвітлішала, коли побачила його. Посмішка осяяла її обличчя, і вона ніби вмить помолодшала. Серце Квінна пом’якшало, коли вони сіли до столу і він поставив перед кожним тарілку й налив у келихи вина.

— Як просуваються ваші заняття? — просто спитала вона одразу після того, як подякувала Квінну за те, що він запросив її до їхнього столу. Джек відкрився їй, що вони роблять щодня після роботи й наскільки він вдячний Квіннові за це. Меггі сказала, що він, певне, дуже добрий чоловік.

— Все йде повільно, проте впевнено, — мовив Джек, посміхаючись їй. Тепер він уже міг читати чітко, але дуже повільно, і деякі слова все ще не давалися йому. Він уже засвоїв усі морські поняття, але йому хотілось