Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

— Жане-Луї, ось якась шкатулка!

Жакліна освітила шкатулку, що лежала на невеличкому килимку біля шафи. З неї повисипалися старі фотографії. Жакліна підняла одну, потім другу: брати Рето, перевдягнені й загримовані — видно, пам'ятки про роботу в театрі. Ось вони в уніформі, з нарукавними пов'язками санітарів. Цю фотографію треба забрати. Дві інші теж опинилися в кишені курточки Жана-Луї.

В інших кімнатах було не таке безладдя. Побіжно оглянули їх: здається, нічого цікавого. Не можна було проминути тільки в'язку ключів, що висіла на кухні. Жакліна дістала з кишені свого ключа й порівняла з тими, що висіли. Ключ від хвіртки Рето мав тут свого двійника, вона забрала його.

Час було забиратися звідси. Знову спустилися в підвал. Однак, перш ніж вийти у двір, Жан-Луї взяв віника й відгорнув з-під дверей камінчики, щоб уникнути зайвого гуркоту. Тихенько причинили за собою двері, якусь хвилину постояли, прислухаючись до кожного шурхоту. Але навколо стояла тиша, навіть кішка замовкла. Тільки невтомні світлячки блимали в темряві.

Сьогодні по обіді вони ще клопоталися, чи вдасться їм проникнути до будиночка Рето. Мети вже досягнуто. До того ж тепер вони мали два ключі від хвіртки. Жакліна з цього боку хвіртки кине одного ключа додолу, ніби він випав із замка, а другим замкне її за собою.

Узяли драбину й пішли далі. Жан-Луї знову йшов попереду, в правиці тримав портрет Рето.

У сараї були недовго, поклали драбину й знову подались до лісу. Обійшли маєток Гепра, звернули на Верденський бульвар. Тепер удавали запізнілу пару, що поверталася з прогулянки.

Під голубим парканом попрощалися.

— До завтра, Жакліно.

— Добраніч, Жане-Луї.

На дзвіниці пролунав один удар: було пів на першу. Операція тривала цілу годину.

— Ну, до ранку.

Тиснучи одне одному руки, вони ніяк не могли розлучитись. Жан-Луї пригорнув Жакліну до грудей…

Жакліна навшпиньках кралася передпокоєм — якомога обережніше, щоб не розбудити Марі Перрен. Та раптом помітила перед собою якусь білу постать. Злякалася, схопилася за вимикач, а коли спалахнуло світло, побачила перед собою Марі, що трималася за клямку дверей до своєї кімнати.

— Нарешті повернулися, Жакліно! Ой, тут щось таке робилося! — сплеснула вона долонями.

— Що?

— Я так хвилювалася! Щось так шаруділо в садку. Я спершу подумала, що то ви. Та якби то були ви, то чому б світла не засвітили? До речі, мені таки здалося, що ви проходили попід моїми вікнами.

— Я б же ввійшла через чорний хід.

— Так я подумала спершу, тим більше, що ключа під сходами на цвяшку не було. Навіть накинула на себе сукню й вийшла подивитись. Ключа там не було, не було його і в дверях.

— Правда, я брала його вранці й забула повісити, — Жакліна понишпорила руками в кишені.

— Ні, я бачила його по обіді, коли ховала віники під сходами. Він там висів.

— Ви певні? А ось дивіться! — Жакліна підкинула на долоні ключа. — Мабуть, я нащось узяла його знову…

— Чи я з глузду зійшла? — дивувалася Марі.

— Скоро вже перша година, пані Перрен! Лягаймо спати.

— О котрій уставатимете? Я хочу, щоб ви поснідали перед від'їздом.

— Виїжджатимемо о шостій. Але ви не турбуйтеся. На добраніч, пані Перрен!

— На добраніч.

Марі, щось тихенько промимривши, пішла до своєї кімнати.

ЧАСТИНА ДРУГА

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Здобувши необхідні відомості з «Довідника Ше», Жан-Луї і Жакліна вирішили добратися на моторолері до вузлової станції Каор, де мали намір пересісти на швидкий поїзд. З Персака виїхали ще о шостій годині — демонстративно на південь — і вже проїхали кілометрів зі сто.

Швидкий поїзд прибував на станцію Каор о дев'ятій з хвилинами. Жан-Луї залишив моторолера в одному з гаражів на Привокзальній вулиці, потім вони пішли до готелю «Термінус», взяли по пиріжкові й склянці чаю. Нашвидкуруч перекусили, Жан-Луї залишив на кілька хвилин Жакліну одну за столом, а сам пішов до телефону, щоб зв'язатися з Парижем.

— Алло, Ален?.. Ми їдемо до Парижа, ти будеш там?.. Попередь моїх старих про наш приїзд. Та гляди, більш нікому не кажи.

Повернувшись до Жакліни, хлопець розповів їй, що на Аустерліцькому вокзалі в Парижі їх зустріне Ален Дагрон. Склавши всі речі в спальний мішок, юнак завдав його на плече, в руку взяв валізку. Жакліна взяла другу валізку, і обоє попростували на перон.

Їхня подорож до Парижа минула без особливих пригод.

Жакліна була вже знайома з Аленом Дагроном, адже він приятель її брата. Ален був трохи нижчий від Жана-Луї, худорлявий, старанно поголений, із наїжаченим коротким чубом, в окулярах.

— Яке враження склалося в тебе від візиту американців? — відразу спитав його Маршан.

— Яких американців? — здивувався Ален.

— Ну, не клей дурня, при цій дівчині можеш говорити все.

— Я не клею дурня, просто не розумію, про що ти питаєш, голубе.

Жан-Луї тільки знизав плечима. Їхнє авто мчало повз Винарню.

— Можливо, маєш на увазі двох видатних діячів науки, — жартував Алей, — наші зв'язки з Уельським університетом і Міжнародним інститутом нежитю? їм доручалось зустрітися з твоїм персакським дідуганом. Якщо хочеш, ми зможемо у вівторок повечеряти з ними… Ну, в приятеля вашого брата є клей у голові, — підморгнув Ален Жакліні.

— Прошу тебе, не кепкуй з мене при цій дівчині: вона моя наречена.

— Ми хочемо одружитись, — докинула Жакліна.

— Ну, то вітаю й зичу щастя. Він хлопець добрий, панно Жакліно, хоч і трохи дере носа. Коли у вас весілля?

— Не бійся, тебе попередять, — відповів Жан-Луї. — А як там твоя «пані Женев'єва Дагрон»?

— Усе гаразд. У середу їду по неї в Піренеї… Чому ви смієтеся?

Батько й мати Жана-Луї зустріли Жакліну без будь-яких церемоній. Напевне, саме тому дівчина зразу відчула себе мов удома.

— Ми знаємо вашого брата, — сказала пані Маршан і всміхаючись, додала: — З листів Жана-Луї і вас…

Жакліна зашарілась. Жан-Луї поспішив їй на допомогу.

— Сказати їм, Жакліно? — а тоді звернувся до матері. — Щоб ви відразу знали, ми збираємось…

— Це ти про те, що було між рядками в останньому листі? — перебила його мати.

— Почувайте себе в нас як дома, — ласкаво сказав Жакліні старий Маршан.

— Однак не подумайте, що нас тільки шлюбні плани змусили так несподівано приїхати до Парижа, — виправдовувався Жан-Луї.

— Спершу влаштовуйтеся, діти. А потім зайдете до мене в кабінет.

Жакліна не збиралась ночувати в Маршанів, вона мала намір поїхати до тітки Агати. Домовилася з Жаном-Луї, що той відвезе її ще до вечері. А поки пані Маршан готувала чай, завітали до кабінету Жоржа Маршана.

— Тату, ти знаєш цього