Читати книгу - "Принцеса і королева, або Чорні та Зелені"

Щодня Караксес та Вівцекрад вилітали з Дівоставу, шугали у небо над річковим краєм і виписували дедалі ширші кола, сподіваючись помітити десь під собою велетенські обриси Вхагар… та коли сонце стояло на вечірньому прузі, щоразу поверталися з невдачею. Князь Мутон порадив був драконоїздцям розділитися, щоб охопити розвідкою вдвічі ширші терени, але принц Даемон рішуче заперечив. Він нагадав князеві, що Вхагар — остання з драконів, які прийшли на Вестерос разом з Аегоном Завойовником та його сестрами. За минуле століття вона трохи сповільнилася, зате мало не доросла величини Чорного Жаху за старих часів. Від жару її вогню м’якшав та плавився камінь. Ані Караксес, ані Вівцекрад не могли сподіватися нарізно встояти перед її люттю — лише разом вони мали бодай якусь надію. Тому принц Даемон тримав дівчину Кропивку при собі вдень і вночі, не відпускаючи далеко ані у небі, ані у замку.

XVI. Гуркотень

Тим часом на півдні у Гуркотні — заможному базарному містечку на річці Мандер — розгорталися нові події війни. Замок, що панував над містом, був міцний, але невеличкий, залогу мав не більшу за сорок людей, але угору річкою стікалося багато тисяч з Лихомостя, Довгостолу та дальших країв на півдні. Число захисників збільшилося, а їхня рішучість зміцніла, коли прибуло чимале військо річкового панства. Разом під корогвами королеви Раеніри у Гуркотні стояло більше як дев’ять тисяч вояків. Але сили королеви далеко поступалися числом війську князя Вишестража. Тому, певно, прибуття драконів Вермітора та Срібнокрилки під своїми вершниками гаряче вітали усі, хто готувався боронити Гуркотень. На жаль, вітальники не відали, яке жахіття чекає на них попереду.

Ще й досі тривають суперечки, як, коли і чому сталася та зрада, яку згодом стали кликати «Гіркотою в Гуркотні». Мабуть, достеменно ми цього вже ніколи не знатимемо. Проте є підстава гадати, що немало з тих, хто заполонив місто, начебто тікаючи від війська князя Вишестража, насправді були вислані ним наперед, щоб просочитися до лав захисників. Та навіть їхній підступ не мав би значних наслідків, якби пан Ульф Білий та пан Гуго Громобій не обрали ту саму мить, щоб змінити вірність чорній королеві на вірність зеленому королю.

Жоден з них не умів ані читати, ані писати, а тому ми вже не дізнаємося, що спонукало Двох Зрадників (відомих нині у історії під цим прізвиськом) до їхнього вчинку. Але про саму битву при Гуркотні ми знаємо більше ніж досить. Шість тисяч вояків королеви стали до бою в поле проти князя Вишестража і скількись часу трималися хоробро та відчайдушно, але нищівний град стріл від лучників князя Ормунда змішав їхні лави, а важкий удар панцирної кінноти зламав їх та погнав уцілілих назад до мурів міста, де більшості вдалося заховатися у безпеці за брамою. Услід за тим із замку крізь потерну вийшов Родек Руїна зі своїми «Зимововками» і під жахливі північанські бойові кличі вдарив на лівий край війська нападників. Зчинився безлад, посеред якого північани прорубали собі дорогу крізь удесятеро численнішого ворога до самого князя Ормунда Вишестража, що височів на бойовому огирі під золотим драконом короля Аегона та прапорами Вишестражів на Старограді. Співці оповідають, що князь Родерік наскочив на ворога, вкритий кров’ю від п’ят до голови, з порубаним щитом, у розколотому шоломі, але такий п’яний від битви, що не відчував жодної рани. Пан Бріндон Вишестраж, брат у перших князеві Ормунду, став між північником та своїм володарем і відрубав Руїні щитову руку аж до плеча одним страшним ударом сокири… але шалений князь Курганища не вгамувався, доки не вбив пана Бріндона та князя Ормунда, а вже тоді впав сам. Прапори князя Вишестража захиталися і повалилися, а люд з містечка радісно заволав, бо гадав, що доля битви обернулася на їхню користь. Навіть поява Тессаріони вдалині над полем не налякала міщан та вояків, бо люди знали, що для свого захисту мають двох драконів… та коли Вермітор і Срібнокрилка злетіли у небо і зронили вогонь на Гуркотень, радісний галас перетворився на вереск болю.

Увесь Гуркотень поглинуло полум’я: крамниці, будинки, майстерні, септи, людей, геть усе. Палаючі люди падали з брамної башти та мурів, шкутильгали вулицями, наче живі смолоскипи, і верещали у муках. Двоє Зрадників обшмагали місто вогняними батогами від одного кінця до іншого, а слідом розпочався погром та грабунок, яких ще не бачила історія Вестеросу. Гуркотень, колись квітуче ярмаркове місто, перетворився на попіл і жар. Мешканці не відбудували його вже ніколи. Згоріло багато тисяч люду, а ще стільки ж потонуло в намаганнях перетнути річку. Пізніше казали, що загиблим навіть пощастило, бо ті, хто вцілів, не побачили від переможців ані крихти жалю. Вояки пана Пішака кинули мечі та здалися, але зиску з того не мали, бо їх зв’язали і позбавили голів на плечах. Тих міщанок, які пережили пожежу, зґвалтували безліч разів — навіть дівчаток десяти і восьми років. Старих і малих різали, не розбираючи віку та звання, а дракони тим часом бенкетували на покручених, обпалених трупах своїх жертв.

XVII. Дракон-Камінь

Приблизно в той самий час до гавані під Дракон-Каменем увійшов, ледве шкандибаючи хвилями, напівживий купецький коч, що звався «Нессарія» і мав потребу полагодитися та взяти харчів. Корабель повертався з Пентосу до Старого Волантиса, проте зі шляху його збила буря — так розповідали жеглярі. Але до звичайної оповідки про поневіряння на морі волантинці додали дивного присмаку. Коли «Нессарія» йшла на захід, перед нею вивищувалася Драконощовба, затуляючи своїми велетенськими обрисами низьке сонце… аж раптом мореплавці побачили бійку двох драконів і почули луну їхнього ревища, яке відбивалося від стрімких чорних скель східного боку димної гори. У кожній корчмі, винному льосі та бурдеї вздовж берега розказували, переказували і прикрашали цю оповідь, доки її не почули усі на Дракон-Камені.

Драконів мешканці Старого Волантиса вважали за неймовірне диво, а видовисько зразу двох, що зчепилися у битві, жеглярі з «Нессарії» запам’ятали назавжди. Ті, хто вродився та виріс на Дракон-Камені, з малих років звикли бачити чудовиськ неподалік від себе… та навіть їм було цікаво почути оповідки корабельників. Наступного ранку кілька місцевих рибалок вирушили своїми байдаками навколо Драконощовби, а коли