Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Гаррі Поттер і в'язень Азкабану 📚 - Українською

Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

545
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану" автора Джоан Роулінг. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 88
Перейти на сторінку:
стояв і дивився (тобто мені так здається, бо обличчя я не бачила), а ти... ти...

— Я вже подумав, що в тебе якийсь припадок, — сказав Рон, і досі, як здавалось, переляканий. — Ти раптом завмер, а тоді впав на підлогу і затіпався...

— А професор Люпин переступив через тебе, підійшов до дементора, витяг чарівну паличку і сказав: "Ніхто тут не ховає Сіріуса Блека під мантією. Іди звідси". Але дементор навіть не ворухнувся. Тоді Люпин щось пробурмотів, і з його палички на дементора стрілило щось таке сріблясте, той повернувся і безшумно зник...

— Це був такий жах! — пронизливіше, ніж звичайно, мовив Невіл. — Ви відчули холод, коли він сюди зайшов?

— Мені було якось моторошненько, — непевно знизав плечима Рон. — Ніби я вже ніколи не відчую радості...

Джіні, котра зіщулилася в куточку і мала вигляд не набагато кращий за Гаррі, легенько схлипнула. Герміона заспокійливо обняла її за плечі.

— Але невже ніхто з вас... не впав на підлогу? — непевно запитав Гаррі.

— Та ні, — сказав Рон і знову стурбовано глянув на нього. — Хоча Джіні тремтіла, як осиковий листочок.

Гаррі нічого не розумів. Його й далі тіпало, ніби він перебув тяжкий грип. І ще він починав відчувати сором. Чому це сталося тільки з ним?

Повернувся професор Люпин. Він зупинився і, кволо усміхнувшись, промовив:

— Послухай, я ж цей шоколад не отруїв...

Гаррі відкусив шматочок і, на превеликий подив, відчув, як по його тілу розлилося приємне тепло.

— За десять хвилин будемо в Гоґвортсі, — повідомив професор Люпин. — Як почуваєшся, Гаррі?

— Добре, — засоромлено пробурмотів він, дивуючись, звідки професор знає його ім'я.

Решту часу вони майже не розмовляли.

Аж ось потяг зупинився на станції Гоґсмід, і зчинилася метушня — сови ухкали, коти нявчали, а улюблена Невілова жабка голосно кумкала з-під його капелюха. На крихітній платформі було доволі холодно: крижаний дощ не вщухав.

— Перші кляси! Перші кляси! Сюди! — пролунав знайомий голос. Гаррі, Рон і Герміона озирнулися й побачили на протилежному краю платформи велетенську постать Геґріда, що збирав переляканих першокласників для традиційної подорожі через озеро.

— Як ся маєте, всьо файно? — привітався з ними Геґрід. Вони йому помахали, але не встигли нічого сказати, бо, підхоплені юрбою, враз опинилися на ґрунтовій дорозі, де вже стояла з сотня диліжансів. Гаррі подумав, що коні, які мали їх тягти, були невидимі, адже коли вони втрьох залізли в диліжанс і зачинили двері, той покотився сам собою, похитуючись і підскакуючи на вибоїнах.

У диліжансі пахло соломою і цвіллю. Після шоколаду Гаррі почував себе краще, хоча й далі був виснажений. Рон з Герміоною скоса поглядали на нього, ніби боялися, що він знову зомліє.

Коли диліжанс підкотився до розкішних кованих залізних воріт, обабіч яких стояли кам'яні колони з крилатими вепрами угорі, Гаррі побачив ще двох дементорів у каптурах, що височіли біля воріт на варті. На нього знову накотилася холодна хвиля нудоти. Гаррі відхилився на вигнуте сидіння, заплющив очі, і сидів так, аж доки вони проїхали через ворота. Диліжанс покотився довгим схилом до замку. Герміона дивилася з маленького віконечка на численні башточки й вежі, які щораз наближалися. Нарешті диліжанс зупинився, і Герміона з Роном ступили на землю.

Гаррі зійшов за ними. Його випередив протяжний задоволений голос.

— Що, Поттер, ти зомлів? Лонґботом не бреше? Ти й справді торохнувся?

Мелфой відштовхнув ліктем Герміону і, ставши на східцях, перегородив Гаррі шлях до замку. Він самовдоволено шкірився, а його бляклі очі лиховісно поблискували.

— Відвали, Мелфою, — процідив крізь зуби Рон.

— А ти, Візлі? Ти теж зомлів? — голосно запитав Мелфой. — Дружбан дементор налякав і тебе?

— Щось трапилося? — почувся спокійний голос. То з сусіднього диліжанса зійшов професор Люпин.

Мелфой зневажливо глянув на його латану мантію та пошарпаний портфель і з ледь прихованим сарказмом сказав:

— Та ні... е-е... пане професоре, — а тоді гигикнув до Креба з Ґойлом і рушив з ними сходами до замку.

Герміона підштовхнула Рона в спину, і вони разом з усіма піднялися сходами і ввійшли через величезні дубові двері до вестибюлю, освітленого смолоскипами. Нагору вели розкішні мармурові сходи.

Праворуч були відчинені двері у Велику залу. Гаррі разом з юрбою попрямував туди, і ледве встиг кинути погляд на зачаровану стелю (сьогодні вона була чорна й захмарена), як почув голос:

— Поттере! Ґрейнджер! Ви мені потрібні!

Гаррі й Герміона здивовано озирнулися. Їх кликала професорка Макґонеґел, викладач трансфігурації і вихователька ґрифіндорського гуртожитку. Вона, як завжди, виглядала вельми суворою. Її волосся було зібране в тугий вузол, а очі гостро зиркали з-під квадратних окулярів. Сповнений лихих передчуттів, Гаррі почав проштовхуватися до неї. Уже сама присутність професорки Макґонеґел чомусь викликала в нього почуття провини.

— Чому ви такі стурбовані? — я просто хочу поговорити з вами в кабінеті, — сказала вона. — А ти, Візлі, йди до зали.

Рон дивився, як професорка Макґонеґел вивела Гаррі й Герміону з галасливої юрби; перетнувши вестибюль, вони піднялися по мармурових сходах і пішли вздовж коридору. У своєму кабінеті — невеличкій кімнаті, де затишно палахкотів у каміні вогонь, професорка Макґонеґел запросила їх сідати, а сама вмостилася за письмовим столом.

— Професор Люпин прислав сову, що тобі, Гаррі, стало в поїзді погано, — несподівано почала вона.

Не встиг Гаррі відповісти, як у двері легенько постукали, й до кабінету вбігла завідувачка шкільної лікарні мадам Помфрі.

Гаррі почервонів. Навіщо весь цей галас — йому й так було соромно, що він тоді знепритомнів.

— Я здоровий, — обурився він. — Мені нічого не бракує...

— Ох, це знову ти? — мадам Помфрі не звернула уваги на його слова і нахилилася, щоб краще його оглянути. — Знову пхав носа куди не просять?

— То був дементор, Поппі, — пояснила Макґонеґел.

Вони обмінялися похмурими поглядами.

— Запросити до школи дементорів, — мадам Помфрі несхвально поцокала язиком і, відгорнувши волосся, помацала Гарріне чоло. — Тут ще не один зомліє.. . Ну так, він увесь мокрий. Це все страшні речі, які жахливо впливають на делікатні натури...

— Ніякий я не делікатний! — обурився Гаррі.

— Звичайно, ні, — неуважно погодилася мадам Помфрі, міряючи йому пульс.

— Що ви йому радите? — рішуче запитала професорка Макґонеґел. — Постільний режим? Може, варто залишити його на ніч у лікарні?

— Я здоровий! — аж підскочив Гаррі. Його пересмикнуло від однієї думки про те, що сказав би на це Драко Мелфой.

— Ну, передовсім, йому треба трохи шоколаду, —

1 ... 17 18 19 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і в'язень Азкабану», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"