Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мерзенна сила 📚 - Українською

Читати книгу - "Мерзенна сила"

343
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мерзенна сила" автора Клайв Стейплз Льюїс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 166
Перейти на сторінку:
саме він має жити… Сподіваюсь, ви зі мною згідні. Звісно, де б не оселився ваш приятель, ми надамо у його розпорядження і повітряний, і наземний транспорт. Гадаю, ви, лорде Фіверстоун, уже пояснили йому, що такі питання вирішуються у нас без жодних зволікань та труднощів…

— Даруйте, сер, — втрутився Марк, — я про таке ще й не думав. Чесно кажучи, мені цілком однаково, де жити. Я хотів лише…

Тут Візер його перебив — якщо тільки так узагалі можна висловитися про його лагідний, сливе медоточивий голос:

— Запевняю вас, пане… е-е… запевняю вас, сер, що ви й житимете там, де вам заманеться, супроти цього у нас немає ані найменших заперечень. Ми ніколи, за жодних обставин, і не припускали, що…

Тут Марк ледь не розпачливо спробував ще раз вставити слово:

— Мене, властиво, цікавить сам характер роботи, чи зумію я з нею впоратися…

— Любий друже, — сказав заступник директора, — щодо цього у вас не повинно бути жоднісіньких сумнівів. Як я вже сказав, невдовзі ви побачите, що потрапили до великої щасливої родини, і переконаєтесь, що ні в кого не виникало й тіні вагання стосовно вашої професійної придатності. Я б ніколи не запропонував вам роботу, якби не мав стовідсоткової упевненості, що невдовзі всі тут належно оцінять ваші просто-таки блискучі здібності. Ви — серед друзів, пане Стадок. Я першим заходився б вас відмовляти, якби побачив, що ви збираєтесь пов’язати свою долю з якимось закладом, де існує нехай навіть найменша небезпека… е-е… ну, скажімо, небажаних особистих контактів.

Марк більше й не пробував розпитувати, чого, власне, хочуть від нього в HIKE. По-перше, йому вже здавалося, що, можливо, він і сам мав би це знати, а по-друге, було зрозуміло, що різке, недвозначне запитання прозвучало б тут зовсім не доречно, й уся та тепла, мало не одурманлива атмосфера поки що не надто зрозумілої, а проте надзвичайно важливої довірливості, яка поступово їх огортала, одразу розвіялася б без сліду.

— Дякую, це справді дуже люб’язно з вашого боку, — мовив він. — В такому разі мені хотілося б хіба трішечки чіткіше окреслити мету мого запрошення…

— Що ж, — озвався Візер так тихо, що його слова прозвучали ледь не зітханням, — я дуже, дуже радий, що ви зачепили цю тему саме тепер, у неформальній обстановці. Звісно, це аж ніяк не означає, що ми з вами дозволимо собі бодай найменшою мірою непоштиво відгукуватися про рішення вченої ради… Знаєте, я добре розумію ваші мотиви і… е-е… ставлюся до них з повагою. Ми, ясна річ, не говоримо зараз про запрошення у… е-е… суто, скажімо, технічному сенсі; не думаю, щоб нам обидвом личило так робити… адже це, розумієте, могло б призвести до певних незручностей. Проте можу вас однозначно запевнити, що ми не маємо жодного наміру одягати вас у гамівну сорочку чи укладати на прокрустове ложе. Ми зовсім не схильні надто скрупульозно окреслювати й регламентувати функції наших працівників. Відверто кажучи, я щиро сумніваюся, що людям нашого штибу до вподоби таке-от чітке розмежування… Кожен працівник інституту відчуває, що його робота — то не стільки окремий внесок у досягнення наперед визначеної мети, скільки той чи інший ступінь у безнастанному самовизначенні органічного цілого….

І Марк — прости йому, Боже, адже він був тоді і молодий, і сором’язливий, і боязкий, і марнославний, — підтакнув Візерові:

— Так, я певен, що це й справді надзвичайно важливо. Власне ця притаманна вашому закладові гнучкість мене й приваблює.

Опісля в нього не було вже жодної нагоди привернути увагу заступника директора до питання, яке його цікавило, і коли м’який, тихий голос Візера змовкав, він мимоволі відповідав тим же тоном, а в голові у нього знай вертілося: «Про що ми, властиво, говоримо?» Наприкінці розмови бодай щось прозвучало більш-менш чітко: на Візерову думку, Маркові треба було вступити до інститутського клубу, адже навіть протягом кількох наступних днів він почуватиметься набагато вільніше й розкутіше у якості повноправного члена, а не просто гостя. Марк погодився, а тоді зашарівся, наче хлопчак: виявилося, що найпростіше стати пожиттєвим членом — треба заплатити всього лишень 200 фунтів. Такої суми в нього не було ні при собі, ні на банківському рахунку. Звісно, якщо перейти на нову роботу й отримувати півтори тисячі на рік, то все буде добре… Та чи станеться так, як гадається? І де ще та робота?

— От халепа, — розчаровано мовив Марк уголос. — Я залишив свою чекову книжку вдома.

За якусь хвилину вони з Фіверстоуном знов опинилися на сходах.

— Ну що? — нетерпляче спитав Марк, та лорд, очевидно, його не почув. — Ну що? — повторив він. — Коли я дізнаюся свою долю? Тобто, беруть мене чи ні?

— Агов, Гаю! — закричав раптом Фіверстоун до якогось свого приятеля, що стояв унизу, а тоді притьмом збіг сходами, гаряче потиснув тому руку і вмить наче крізь землю провалився. Марк, який і собі зійшов донизу трохи повільніше, опинився сам-один у просторому вестибюлі. Там було чимало людей, які, жваво перемовляючись між собою, прямували по двоє-троє до великих розсувних дверей ліворуч.

2

Намагаючись триматися якомога невимушеніше, щоб не впадати нікому в око, Марк доволі довго стояв на місці, й гадки не маючи, що робити далі. Гамір і запахи, що доносилися з-за дверей, свідчили про те, що там саме у розпалі другий сніданок. Марк не знав, варто туди заходити чи ні, але кінець кінцем вирішив, що краще все ж зайти, ніж отак по-дурному стовбичити посеред вестибюлю.

Він сподівався, що там стоїть кілька маленьких столиків і можна буде знайти собі місце десь скраю, та натомість побачив один довгий стіл, за яким уже сиділо чимало люду. Марно озираючись навколо за Фіверстоуном, Марк мусив урешті-решт сісти на перше-ліпше вільне місце. «Сподіваюсь, тут кожен сідає, де хоче?» — пробурмотів він упівголоса до чоловіка, що сидів поруч, проте той не звернув на нього жодної уваги, бо швидко наминав, перемовляючись водночас зі своїм

1 ... 17 18 19 ... 166
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мерзенна сила», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мерзенна сила"