Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Мій тато — кілер 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій тато — кілер"

269
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій тато — кілер" автора Євген Є. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 94
Перейти на сторінку:
трьох хвилин.

А потім вони зіштовхувалися з гуркотом кам’яних стін і, скрегочучи зубами, намагалися виштовхнути один одного за межі солом’яного кола.

Ліліпути (дев’яносто п’ять кілограмів) боролися з велетнями (два з половиною центнери).

Ліліпути зійшли з дистанції ще до чвертьфіналів. Носилки, скручені шиї, висолоплені язики.

А велетні продовжували зіштовхуватися один з одним. Дзвінкі удари по величезній спині, носилки, санітари, які синіють від натуги.

Нове посипання сіллю з ритуальних ковшів. Непроникні обличчя. Зібране в пучки волосся. Нові сутички.

Розбігтися, вдарити виставленою вбік рукою — і повалити супротивника на спину.

І вся зала в захваті гула:

— Ва-а-а!!!

Чи схопити за ногу-колону й перекинути його через себе.

* * *

Років сім тому ми з Дмитром були на показових виступах сумоторі й американських кетчерів. Останні не змогли перемогти навіть тоді, коли їх почали виставляти по троє проти одного товстуна, схожого на Будду, який узявся воювати.

— Треба було виставити Сашка, — вирішили ми тоді.

— Мене? — перепитав він, почувши нашу ідею і задумавшись. — Повитрушувати з них жир? Не хочу.

Але одного разу в якомусь із місцевих ресторанів йому все-таки довелося битися з борцем сумо, який спробував змусити його поводитися трохи тихіше. Обмінявшись десятком лайок (здогадайтеся, хто говорив японською мовою, а хто посилав подалі «нормальною», українською), вони кинулися один на одного.

Гуркіт зіткнення — удар витягнутої руки через груди, удар кулака в і без того пласке обличчя. І… і… і… впав сумоїст. Залишаючи за собою на мить завислу в повітрі дугу з кривавих бризок та уламків зубної емалі.

Ми жили тут так давно, і з нами тут відбулося стільки різних історій…

Але на своєму земляному рингу ці хлопці бачилися дуже й дуже грізними.


Сумоторі — борець сумо (буквально: «той, хто займається сумо»). Середня вага сумоторі — 160–180 кілограмів.

4

— І скільки ми виграли? — запитала Маринка.

— Майже сто тисяч, — сказав Дмитро, який робив ставки разом із нею.

— Доларів?!

— Єн.

— А… Дріб’язок.

* * *

Чи:

— А чому Юкіко постійно мовчить?

— Тут так заведено.

— У сенсі?

— Жінка повинна мовчати.

— Кожна?

— Майже.

— І я теж?

— Ні. Ти можеш говорити.

— Спасибі.


Тянко — будь-яка їжа борця сумо. Класичний рецепт — овочі, жирне м’ясо, боби, перець і сіль. Усе готується до консистенції густого супу, який їдять, запиваючи саке. Сумоторі їсть, поки не відчує болю в шлунку. Перший прийом їжі відбувається об одинадцятій годині ранку, після трьох годин тренувань. Останній — безпосередньо перед сном.


У перше наше відвідування японського ресторану Марина здивувала нас знанням японської мови, назвавши кухаря, який жонглював тесаками, «люб’язним» і досить правильно, майже без акценту, подякувала йому «за вишукану радість шляхетної ситості».

— Палички, — сказав Сашко, — тримають так.

— Я знаю, — посміхнулася Маринка і, обернувшись до мене, додала: — Адже я готувалася п’ять років, перш ніж до тебе приїхати. Ти оцінив?

«П’ять років, — подумав я. — П’ять років… А я… Що ж я робив п’ять років тому?»

* * *

Невеликий річковий пароплав віз нас крізь мряку.

— А чому ти не питаєш, як там мама? — поцікавилась Марина.

— Не знаю, — відповів я. — А треба?

— Звичайно, ні.

А Сашко, кутаючись у ковдру, взяту ним у рятувальній шлюпці, запитав:

— Не змерзла?

— Я? — посміхнулася Маринка. — Дядьку Сашко, а випиймо саке.

— Це як тато скаже.

— Нізащо, — сказав я.

— Так я й думала…

5

Ми

1 ... 17 18 19 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій тато — кілер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій тато — кілер"