Читати книгу - "Книга Джунглів"

– Про це ми ще поговоримо, – мовила Багіра холодно, що не дуже сподобалося Мауглі. – Тут Каа, якому ми з Балу завдячуємо перемогою, а ти – життям. Подякуй йому, як годиться за нашим звичаєм, Мауглі.

Мауглі озирнувся і побачив, що над ним гойдається голова велетенського удава.

– Оце така ваша людинка? – мовив Каа. – Шкіра в нього дуже гладенька, і він схожий на Бандар-логів. Дивись, малюче, щоб я не сплутав тебе з мавпою якось уночі, коли поміняю шкіру.

– Ми з тобою однієї крові, ти і я, – відповів Мауглі. – Сьогодні ти подарував мені життя, Каа. Моя здобич буде твоєю, коли ти зголоднієш!

– Дякую, Малий Брате, – сказав Каа, усміхнувшись самими очима. – А що може вбити такий хоробрий мисливець? Ти дозволиш супроводжувати тебе на полюванні?

– Сам я ще не вбиваю, я ще малий, та вмію заганяти кіз для тих, кому вони потрібні. Коли зголоднієш, приходь до мене і побачиш, чи це правда. Руки в мене спритні, – він простягнув їх уперед, – і якщо ти втрапиш у пастку, я зможу віддячити і тобі, і Багірі, і Балу. Доброго полювання вам усім, мої вчителі!

– Гарно сказано! – пробурмотів Балу, бо Мауглі дякував як належить.

Удав поклав голову на плече Мауглі.

– Хоробре серце, та й мова чемна, – сказав він. – З тебе вийде гарний мисливець. А тепер іди звідси разом зі своїми друзями. Іди спати, бо місяць скоро сховається, і тобі не слід бачити те, що буде далі.

Місяць сідав за пагорбами, і ряди мавп, що трусилися з жаху, тулячись до стін і мурів, були схожі на дірчасту розкуйовджену бахрому. Балу пішов до ставка напитись, а Багіра почала облизувати свою шерсть. І тоді Каа виповз на середину тераси, розкрив пащу, клацнувши зубами, і всі мавпи звернули очі на нього.

– Місяць сідає, – сказав він. – Чи вам досить світла, чи все ви бачите?

Під стінами прокотився стогін, мов тяжкий подих вітру у верховітті:

– Ми все бачимо, Каа!

– Гаразд! Тоді почнемо танок Каа – Танок Голоду. Сидіть тихо і дивіться!

Він разів зо три згорнувся у велике подвійне і потрійне кільце, хитаючи головою справа наліво. Потім почав вигинатися на місці, звиваючи своє тіло у петлі, вісімки і плавні, розпливчасті трикутники, що оберталися на квадрати й п’ятибічні фігури, і згортався у клубок, не спиняючись, проте без поспіху, і ні на мить не припиняв своєї тихої гудливої пісні. Темрява все густішала, і врешті-решт уже не видно було, як згортається й випростується Каа, було тільки чутно, як шурхотить його шкіра.

Балу і Багіра наче скам’яніли, нашорошились і тихо гарчали, а Мауглі зачудовано дивився на Каа.

– Бандар-логи, – пролунав нарешті голос удава, – можете ви ворухнути рукою чи ногою без мого наказу? Кажіть.

– Без твого наказу ми не можемо ворухнути ні рукою, ні ногою, Каа!

– Гаразд! Підійдіть на крок до мене!

Мавпи безвільно посунули наперед, і Балу з Багірою мимохіть зробили те саме укупі.

– Ближче! – просичав Каа.

Мавпи знову ступили вперед.

Мауглі поклав руки на плечі Багіри і Балу, і обоє здригнулися, наче прокинувшись.

– Не прибирай руки, – прошепотіла Багіра, – а то я зараз… ох, піду до Каа!

– Це ж просто старий Каа вигинається в пилюці, – сказав Мауглі. – Ходімо звідси.

І всі троє прослизнули крізь провалля в стіні й подалися у джунглі.

– Ху-у! – зітхнув старий Балу, коли вони знов опинилися в лісі. – Більше ніколи не проситиму допомоги в Каа! – І він знову здригнувся всім тілом.

– Каа знає більше, ніж ми, – усе ще тремтіла Багіра. – Ще мить, і я б посунула просто до нього в пащеку.

– Дехто втрапить туди раніше, ніж зійде місяць, – сказав Балу. – Каа матиме добру поживу.

– Що ж усе це значить? – спитав Мауглі, бо він ніколи не чув про зміїні чари. – Я бачив просто велику змію, яка не знати чого метлялася по землі, аж поки стемніло. І ніс у Каа був розбитий. Ха-ха!

– Мауглі, – суворо мовила Багіра, – він розбив ніс заради тебе, так само як мої вуха, боки й лапи, і плечі і шия Балу були підставлені заради тебе. Ще багато днів Балу і Багірі буде важко полювати.

– То пусте, – сказав Балу. – Головне – що малий знову з нами!

– Так, але ми за це дорого заплатили: ми поранені, згаяли чимало часу, пропустили полювання. Ми заплатили не тільки власною шкурою – у мене вся спина вискубана! – але й честю. Не забувай, мені – чорній пантері – довелося