Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Айхо, або Полювання на шпигуна 📚 - Українською

Читати книгу - "Айхо, або Полювання на шпигуна"

247
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Айхо, або Полювання на шпигуна" автора Оршуля Фаріняк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 63
Перейти на сторінку:
Тоді чому такі підозри?

— Каро привіз Делею з Сакарії чотири роки тому, коли їй було дванадцять. Перелякане, худе, трохи дикувате дівчисько. Ми поселили її в Шанталії у сім’ї хороших друзів.

— А де ж її батьки?

— Делея кругла сирота, принаймні так сказала. І, судячи з того, в якому жалюгідному стані була, так воно і є. Каро підібрав дівча в одному з Храмів Сакарії.

— У Храмі? Що Делея робила у Храмі?

— Вона там жебрала, — невесело сказав дід. — Щоб не казали, але у твоєї подруги було нелегке життя.

— Зачекай, діду, але чому Каро привіз її?

— Це дивна і трохи кумедна історія. Храм Габалутів, скорше не Храм, а Школа для обдарованих хлопчиків. Кожного року Каро приїжджав туди, щоб обрати когось з учнів для навчання в Шанталії. Так-так. І не дивись на мене.

— Діду, але ви ж свідомо привозите в Шанталію шпигунів!

— Ну, тому жерці і дозволяли нам обирати їх учнів.

— Нічого не розумію.

— Про це мало хто знає, Айхо, ти теж помовчуй. Ці хлопці навчаються в окремому Університеті. Університеті Тіней.

— Нічого не скажеш, назва підходяща.

— Все не зовсім так, як ти думаєш, синку. Ми забираємо хлопчаків ще дітьми. Звичайно, вони приїжджають фанатично відданими жерцям і з чітким шпигунським завданням. Але поступово дитячі очі починають вловлювати іншу сторону медалі, інше життя. Багато Тіней, як ми їх називаємо, після закінчення Університету роз’їжджаються по домівках і про Храми нічого й чути не хочуть. Але, звичайно, не всі. Є стійкі, фанатично віддані екземпляри, вони повертаються в Храми і стають нашими заклятими ворогами, або нашими шпигунами. Найталановитіші за рішенням Ради Університетів залишаються в Шанталії і стають учителями.

— І навіть у нас?

Дід кивнув. Очі округлились від здивування, і я гарячково перебирав подумки усіх викладачів. Найбільше хотілося, щоб Тінню виявився Бурмошак.

— Це Майстер Авгус, — ошелешив дід.

— Не може бути!

— Може, Айхо, може… Так от, Делею Каро підібрав перед Школою Габалутів. Ніхто б і уваги, звичайно, не звернув на обідранку, але трапилась дивна подія. Ні з того ні з сього анжир під Каро збунтувався, здибився, наче хотів скинути наїзника. Навіть уміння Майстра не змогли приборкати оскаженілу тварину. Та раптом дівчинка, що сиділа навколішки біля стіни Храму з протягнутою рукою, зіскочила на рівні ноги і кинулася до анжира, ризикуючи бути розтоптаною. Дівча розкинуло худі рученята і, закривши очі, щось прошепотіло. І неймовірно, тварина заспокоїлась, опустила передні лапи і вже мирно задріботіла копитами по бруківці. Можеш собі уявити здивування Каро. Він, звичайно, подякував дівчинці, розпитав її хто і звідки вона, і коли дізнався, що та сирота, забрав із собою. Так Делея потрапила до нас і через дивні вміння стала єдиною дівчинкою спудеєм Університету.

— Ну, і що ж у цій історії підозрілого?

— Підрозділи, Айхо, є те, що Делея була єдиною жебрачкою біля Храму. І як ця дитина змогла вижити у Сакарії, жебраючи, і не потрапити в рабство, теж загадка.

Дід замовк, ніби все ще обмірковуючи. Я теж задумався.

— А щодо Даклара, — перервав мовчанку Радо, — тримай язика за зубами. На нього й справді накладено магічний захист. Ніхто, ти чуєш, ніхто не має знати про те, що нащадок Королів Сарта живий!

— Але де ви знайшли його?

— Вибач, Айхо, але це вже тебе не стосується. Даклар не шпигун, будь впевненим.

— Ну, це вже щось. Хоча б знаємо, що з тринадцяти спудеїв Правиці троє не шпигуни.

— Троє?

— Угу. Даклар, Делея і я.

Дід лише усміхнувся.

— Залишається десять. Затята трійця: Заро, Хамар і Вакас. Розумники: Феной, Евратон. Нерозлучні веселуни: Езлі та Неракан і їхній товариш по кімнаті Санні. І ще мої колишні співмешканці: рудоволосий Анак і бідолаха Ортах, якого, думаю, теж можна відкинути.

— З них семеро перебувають під захистом Ордену Охоронців, — додав дід. — Хамар, Феной, Евратон, Езлі, Неракан, Санні і Анак.

Вражений, я аж рота відкрив, не очікуючи, що саме зараз почую таємні імена Сімох.

— Ти підозрюєш когось із Сімки? — запитав діда.

— Навіть не знаю, Айхо. Усі вони практично виросли на очах Ордену. Звичайно, Семеро виховувались у звичайних сім’ях, але під нашим постійним наглядом. Навіть їхні прийомні батьки не знали, що коли дітям виповниться чотирнадцять, ми запропонуємо їм навчатися в Університеті. Як і коли їх могли завербувати жерці, просто незбагненно, хоча підступність темних безмежна…

— Добре, якщо відкинути Сімох, а також мене, доломарта, Делею та Ортаха — залишаються двоє із нерозлучної трійці — Заро і Вакас.

— Я вже сотню разів перебирав усі ці комбінації, — промовив на межі відчаю Радо. — Якщо чесно, в голові не вкладається, хто з них може бути шпигуном. Був період, що підозрював кожного.

— Я пам’ятаю, навіть мене…

— Навіть тебе, — протягнув дід, наче пригадуючи нашу неочікувану зустріч. — Але кожен раз, перебираючи подумки факти, картинка розсипається.

— Як у Правицю потрапили Заро та Вакас?

— Вони обоє з Північного Узбережжя. Заро із Саптума, а Вакас із Об’єднаного Королівства Лега. Сам розумієш, що це не Південь,

1 ... 17 18 19 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айхо, або Полювання на шпигуна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Айхо, або Полювання на шпигуна"