Читати книгу - "В погоні за Привидом"

Ще вранці, коли вони розмовляли по телефону, йому не сподобався тон Вознесенського, і тепер він остаточно вирішив, що друг його молодості, видно, «зазнався».

Запропонувавши Сабліну крісло, генерал-директор нетерпляче поглянув на годинник, даючи цим зрозуміти, що він не має багато часу і поспішає кудись.

— Я тебе ненадовго затримаю, — помітивши нетерпіння Вознесенського, сказав Саблін. — У мене, власне кажучи, тільки одне запитання. По телефону, проте, не можна було його поставити — от і довелося приїхати особисто… Ти ж, звичайно, добре обізнаний з будівництвом залізниці Перевальськ — Кизилтау?

— Кому ж тоді бути обізнаним, як не мені? — здивувався Вознесенський, і кудлаті його брови піднялися вгору, наморщивши високого лоба.

— А запитання ось яке: там у вас великий обсяг земляних і скельових робіт. Чи застосовуєте ви для цього атомну енергію?

— Спочатку ми справді мали намір застосувати її, на особливо важких ділянках, — відповів Вознесенський, — але потім довелося від цього відмовитися з ряду чисто практичних міркувань. Зараз ми виймаємо породу вибуховим способом за допомогою амоніту. Вибухові роботи провадить спеціальна організація — «Желдорвзрывпром». У неї солідний досвід у цій справі. Зовсім недавно американські спеціалісти твердили, ніби у вибуховій справі попереду йде Аргентіна, яка витрачає на рік біля півтори тисячі тонн вибухових речовин. А ми ще в 1936 році одним тільки масовим вибухом на Уралі підняли в повітря тисячу вісімсот тонн вибухівки.

Вознесенський задоволено засміявся. З обличчя його зник тепер вираз самовдоволення. Відчувалося, що говорив він про добре відому й близьку йому справу. Саблін згадав, що під час громадянської війни Вознесенський служив у саперній частині і ніколи не був байдужим до вибухівки.

— Не хвастаючись, скажу тобі, Ілля, — розговорився генерал-директор, — не без моєї участі створювався цей «Желдорвзрывпром». Чув ти що-небудь про спрямовані вибухи і вибухи на викидання? Дуже цікава справа! Закладається по тисячу двісті — тисячу триста тонн вибухових речовин, повертається ключ вибухової машинки, електричний заряд проходить по електровибуховій мережі, вступають в дію електродетонатори, летять в повітря тисячі кубометрів породи — і кілометрова залізнична виїмка глибиною до двадцяти метрів готова. Точнісінько так спрямованим вибухом створюємо ми і насипи. А скільки на це пішло б часу при розробці виїмок екскаватором, навіть найпотужнішим!

— Якщо ви за один раз висаджуєте в повітря по тисячі з гаком тонн амоніту, то це повинно сколихувати землю подібно до землетрусу? — запитав Саблін, думаючи про щось своє і розгублено поглядаючи у вікно на висотний будинок біля Красних воріт.

— Так, сколихує добре! — підтвердив Вознесенський.

— Спасибі за довідку, Омеляне Петровичу! — Саблін встав і простяг генерал-директорові руку.

Повернувшись до свого управління, генерал Саблін зразу ж зайшов до полковника Осипова і повідомив його про результати розмови з Вознесенський. Полковник ніколи не поспішав з висновками, добре знаючи, як нелегко приходять правильні рішення. І цього разу він довго мовчав, щось старанно обмірковуючи і зважуючи.

— Що ж це виходить, Панасе Максимовичу? — нетерпляче запитав Саблін, не дочекавшись відповіді Осипова, починаючи вже досадувати на нього. — За чим же охотиться Жанбаєв? Не міг же він сприйняти вибухові роботи за вибухи атомних бомб?

— Та-ак, — промовив нарешті Осипов. — Тут усе сповнене суперечностей. Під час твоєї відсутності мені принесли ще декілька вирізок з іноземних газет. В них повідомляється, що Радянський Союз провадить у Середній Азії великі будівельні роботи за допомогою атомної енергії. І абсолютно точно вказуються саме ті райони, де йде будівництво нашої нової залізниці.

— Якої давності ці відомості? — швидко запитав Саблін і закурив папіросу, що було явною ознакою хвилювання, бо курив він дуже рідко.

— Двотижневої.

Генерал задумався. Пройшовся декілька разів по кабінету. Постояв біля вікна, дивлячись вниз на гомінливу площу.

— Ну що ж, — сказав він нарешті, не помічаючи, що папіроса його погасла. — Могло бути і так: Жанбаєву якось стало відомо, що ми справді мали намір застосувати атомну енергію на будівництві нової залізниці. Обманутий цим, він сприйняв масові вибухи амоніту за атомні і повідомив про це своїх хазяїв. Хтось з них міг потім проговоритися про це повідомлення Жанбаєва в присутності журналістів, жадібних до сенсації, а вже вони постаралися відповідним чином роздути помилку Привида.

— А чи не хочеш ти цим сказати, що Жанбаєв все ще помиляється відносно характеру вибухів? — спитав Осипов, не зовсім ще розуміючи, до чого веде Саблін.

— Ні, не хочу. Він міг помилятися тільки спочатку, але відтоді в нього було досить часу переконатися в своїй помилці.

— Та-ак… — сумніваючись, похитав головою Осипов. — А може, він все-таки ще й досі помиляється?

— А чому? — здивувався генерал, простягаючи руку за сірниками.

— Та хоч би тому, що він відібрав у Єршова мотоцикл, щоб особисто поїхати на будівництво і своїми очима подивитися, що там робиться.

— Навряд чи тільки для цього потрібний йому мотоцикл. Він міг би туди і поїздом добратися. А мотоцикл йому, мабуть, потрібний для прихованого перевезення рації. Адже Єршов надійно замаскував її в колясці.

— Ні, Ілля Ілліч, — похитав головою Осипов, — він знайшов би і інший надійний спосіб сховати куди-небудь рацію. Це не проблема.

— Значить, ти вважаєш, що мотоцикл йому потрібний тільки для поїздки на будівництво? — спитав Саблін, подумавши з досадою, що впертість полковника коли-небудь виведе його з терпіння.

— Треба ж якось пояснити, навіщо йому потрібний цей мотоцикл, — відповів Осипов, не збираючись здаватися.