Читати книгу - "На каравелі "Улюбленець Нептуна""

Обміркувавши все, Кудряш дійшов висновку, що сказати капітанові про змову він не може, але й осторонь бунту теж стояти не збирається. Він спробує перешкодити бунтівникам, зірвати їхній підступний задум. Іншого виходу в нього нема. Якщо Педро й Гуго захоплять корабель, Феді доведеться дуже сутужно.

“За Педро й Гуго необхідно стежити вдень і вночі, — вирішив Кудряш. — Сам я, звичайно, не впораюсь, але мені допоможе Ніанг… Так, Ніанг”. — І Федя кинувся розшукувати свого товариша.

Він не пробіг і десяти кроків, як зустрів Франсіско. Цей моряк відрізнявся від інших тим, що любив пишно одягатися. Мідні ґудзики на його новому голубому камзолі яскраво виблискували, панталони з тонкого чорного сукна мали такий вигляд, наче їх щойно витягли із скрині й випрасували, — без жодної порошинки. На ногах він мав яскраво-червоні черевики, прикрашені срібними застібками. З-за зеленого сукняного пояса, розшитого кольоровими шовковими нитками, стирчав пістолет з карбованою рукояткою. Збоку теліпалася шабля. Ефес її оздоблювало коштовне каміння. Чорну пов’язку, що затуляла праве око, стерничий замінив вишневою. Під рукою він тримав згорток пергаменту.

Незважаючи на те, що настрій у Феді був далеко не блискучий, хлопчик не міг стримати посмішку. Своїм яскраво-строкатим одягом Франсіско був схожий на паву з пишно розпущеним хвостом.

— Добридень! — привітно посміхаючись, обізвався стерничий. — Вас не дуже гойдає? У ваші роки, коли я плавав юнгою на урці, я, признатися, не любив морських хвиль.

— Урка це такий самий корабель, як каракка? — спитав Федя.

— Що ви, герцог! Каракка — велике торговельне судно з глибокою осадкою і широким днищем, а урка сидить мілко. Вона пройде там, де каракка неминуче сяде на мілину. На урці я плавав до берегів Гвінеї. Ми возили туди скляне намисто, дзеркала, мідні дзвіночки, а за них вимінювали в дикунів, слонову кістку, золотий пісок, кокосові горіхи, фініки, бамбук…

Стерничий став розповідати про давні дні своєї юності, коли він познайомивсь з Дієго в Валенсії. Обидва вони тоді були молоді й гарні, служили в королівському флоті. Відтоді й плавають разом.

Федя слухав неуважно, думаючи про інше. “Тепер зрозуміло, кого мав на увазі астролог, коли згадав Одноокого, — вертілося в Кудряшевій голові. — Франсіско давно знає капітана і буде на його боці… Розповім йому все…”

Він уже хотів було заговорити про змову, але раптом сумніви охопили хлопчика. У пам’яті зринули слова старого алхіміка, виголошені свистячим зловісним шепотом: “…забрати… не забудь… Луїс… рішуче… камеру… порохом… обов’язково… Одноокий… успіх… усі разом…” “Що мав на увазі алхімік, згадуючи Одноокого і Луїса? — подумав Федя. — Може, він радив Педро переманити їх на свій бік так само, як Альфонсо?” Стерничий їм потрібен, це ясно. Він розуміється в навігації і штурманському ділі. Адже стерничий на каравелі — це те ж саме, що штурман на сучасному кораблі… Ну, а навіщо їм здався Луїс? Він же ворог Педро. Навіть придумав йому смертну кару, хотів залити горло розплавленим свинцем. А можливо, вони збираються вбити обох — як людей відданих капітану? А що коли змовники говорили не про стерничого? Тоді про кого ж? З усього екіпажу “Улюбленця Нептуна” тільки в нього ушкоджене око… Ні, поспішати не можна. Потрібно все вияснити, щоб не наробити дурниць.

— Герцог, — обірвав Федині роздуми Франсіско, — прошу вас, потримайте портулани. Я хочу перевірити швидкість каравели й визначити її місцеположення в океані.

Передавши Феді згорток карт, стерничий дістав з кишені панталон невелику тріску й пішов на ніс корабля. Кудряш подався за ним. Йому було цікаво, як Франсіско визначатиме швидкість.

Стерничий кинув тріску у воду і став упівголоса читати молитву. Він читав її доти, доки тріска не проминула корму каравели. Звівши догори своє єдине око й беззвучно ворушачи губами, Франсіско став робити обчислення. Знаючи довжину корабля й зафіксувавши, в якому місці молитви тріска досягла корми, стерничий визначив швидкість.

— Вітер попутний… Непогано йдемо, герцог. Дев’ять миль за годину, — повідомив він.

Федя швидко підрахував, що це становить всього якихось шістнадцять кілометрів, та й то при свіжому попутному вітрі, і не стримався, щоб глузливо не сказати:

— Справді, велика швидкість… Стерничий не відчув іронії, яка прозвучала в Фединих словах, і гордовито заявив:

— Вам пощастило, герцог. “Улюбленець Нептуна” — найшвидкохідніший з усіх кораблів на світі. Він не знає суперників. Жодному пірату ще не вдавалося наздогнати нас.

Кудряш мимоволі посміхнувся, уявивши собі, яке враження справили б на Франсіско та його сучасників швидкохідні океанські лайнери, а тим паче кораблі на підводних крилах, що долають за годину стокілометрові відстані.

“Як же він визначає швидкість уночі, в тумані? — думав хлопчик. — Адже тріски тоді не видно? А в бурю це зробити взагалі неможливо… А якщо тріску затягне під днище, що тоді? Кидай ще одну? Так можна цілий день тільки те й робити, що кидати трісочки, а швидкість так і не визначиш… Ні, цей спосіб дуже ненадійний. До того ж молитву людина може читати по-різному: то швидше, то повільніше. Сюди б гідравлічний лаг, — подумав Кудряш. — Навіть не гідравлічний, а звичайний, вертушковий: просто й зручно. Причепив його на тросі за кормою, і лічильник сам швидкість визначає”.

Тим часом Франсіско, присівши на борт баркаса, розгорнув карти.

— Ну, що ж, герцог, подивимось, де знаходиться каравела… Опівночі я визначив нашу довготу й широту. Слід врахувати тепер швидкість, напрямок вітру, і все буде ясно.

Стерничий почав щось обчислювати.

Кудряш поцікавився, як Франсіско визначає довготу й широту, і запитав у нього про це.

— Дуже просто, — пояснив стерничий. — Відшукую Полярну зірку, потім обчислюю за допомогою астролябії й таблиці руху планет… — Франсіско глянув на карту. — Ви погляньте, як майстерно накреслені ці портулани.

Кудряш і сам уже з цікавістю розглядав старовинні карти, прикрашені хитромудрими малюнками. Невідомий картограф зобразив замки, прекрасних дам і кавалерів, дерева з дивовижними плодами, казкових звірів і птахів, чудернацькі кораблі з туго напнутими вітрилами… Не забув він і вкритих лускою русалок з розпущеними косами й риб’ячими хвостами, китів і дельфінів. В кутку карти красувалась троянда вітрів…

Старовинні карти були дуже мало схожі на сучасні. Федя добре таки поморочився, щоб розібратись,