Читати книгу - "Меч і хрест"

– А тепер, – жагуче заявила вона, – чи не пора нам потанцювати під найзабійніший хіт цього літа.

Діджей зрозумів її натяк і ввімкнув мінусову фонограму.

Публіка вдоволено загула. На сцену викотився балет – як данину сезонній моді вони вдало спорудили на цю пісню окремий номер.

«Дети любят лимонад…» – замурчала співачка, і неждано її серце радісно заквоктало: Дарині здалося, що за восьмим столиком вона побачила знайому руду голову «продуктивного кавалера».

«Він чи не він? Якщо він, – це, вважай, доля. Ні, точно, він!» – подумала вона, і нетерплячі ноги звично понесли її до сходинок в залу.

– Зем, – швидко просипів Сані, роблячи вигляд, що намагається залучити її до танцю, – тобі ніззя.

Дарина Землепотрясна негарно вилаялася подумки: вона не любила визнавати, що між бажанням і його негайним здійсненням можуть існувати якісь об’єктивні перешкоди.

– Праворуч, – шепнув Сані й потанцював геть.

Директор стояв біля входу до службових приміщень і напружено дивився на неї.

«Дети любят лимонад…» – Вона інтенсивно застрибала на місці, немов заведений механічний заєць.

Що ж робити? Що робити?

Звичайно, рудий помітив її. Не міг не помітити! А ось чи впізнав?

Дарина відважно пішла на абордаж.

– О, я бачу в залі знайомі обличчя! – енергійно замахала рукою співачка. – Танцюємо! Танцюємо! Всі. й рудий із восьмого столика теж.

Хлопець підвів голову й усміхнувся їй на всю ширину обличчя. У його очах не було здивування, і Дарина зрозуміла, що він ідентифікував її давно, можливо, ще там, в «Центр… Старокіевскаго колдовства на Подол…», він уже знав, хто вона й де її шукати.

«Ура! Здорово!»

Вона вийшла на самісінький край сцени, під якою вже юрбилися танцюючі пари, і потяглася до нього поглядом. Її права ступня підскочила вгору, прицілюючись на стрибок до зали, – рух був таким різким і раптовим, що Дарина похитнулася.

«Що це, судома?» – не на жарт злякалася вона, зусиллям волі повертаючи кінцівку, що збунтувалася, на місце. Але тільки її ліва нога невпевнено торкнулася підлоги, права сама стрибнула ввись, зігнувшись у коліні, й від переляку Дарина з силою натиснула долонею на колінну чашечку.

Танцюючі з сумнівом покосилися на неї.

– Бачите, під цю пісню ноги самі пускаються в танок! – закричала вона, відчайдушно намагаючись обіграти непередбачений жест. – Але мені не можна, я мушу розважати вас. Танцюємо! Танцюємо!

І тут її ноги остаточно сказилися. Вони вперто підстрибували по черзі, неначе всередині неї зламався якийсь механізм, і, кривлячись від болю, співачка вже неприховано дубасила себе кулаком по колінах. Збоку здавалося, що вона, кривляючись і блазнюючи, підстрибує на місці в безглуздому комічному марші. Глядачі сміялися. Балетні хлопчики, вишикувавшись у шеренгу позаду неї, дружно замарширували, прагнучи підтримати начальника, з яким явно було щось негаразд.

– Бачите, що з ними робиться! – хрипко видихнула Дарина. Вона вже задихалась і не могла співати, й зовсім забула про рудого кавалера, тільки з останніх сил намагаючись зберегти обличчя.

«Що зі мною, Боже?»

– Гей, ну ж бо, танцюй з нами! – фамільярно розпорядився якийсь розхристаний п’яний мужик і, несподівано схопивши Дарину за рукав, зірвав веселу співачку зі сцени.

І тої ж миті їй стало легше.

Вона стояла в гойдливому натовпі, насторожено прислухаючись до себе, намагаючись зрозуміти: невже божевілля відпустило її?

– Гадаєш, Рита досі там стоїть…

– На неї не схоже.

– Тоді чого не прийшла… – вкрутились їй у вуха чиїсь випадкові репліки. Дві дівулі – ангелоподібна білявка і безгруда чорнявка – безрадісно звивалися за два кроки від неї.

Розхристаний самовпевнено потягнувся до талії Дарини.

Але несподівано, мовби усвідомивши щось неймовірно важливе, співачка поривчасто впхала в його спітнілу долоню клубний мікрофон і щодуху помчала до виходу, відчуваючи, як із кожним кроком біль відступає, відступає, відступає, й на зміну йому приходить упевненість, що вона чинить єдино вірно.

Вискочивши на вулицю, Чуб стрімголов поскакала до чорного входу, де пасся її відданий мопед.

«Швидше! Швидше! Швидше!» – блискало в голові.

– Стій, – почула вона за спиною задиханий чоловічий голос. – Стій, кому сказав! – Хтось безпардонно відштовхнув її вбік. Це був Алекс – амбалоподібний охоронець їхнього клубу і за сумісництвом коханець Завзятої. Трохи відставши, перукарка вже підбігала до них.

– Я ж казала, що вона злиняти спробує! – пропихтіла вона.

Насупившись, Алекс став між Дариною та її «поні» й по-хазяйськи поклав руку на кермо.

– Це більше не твоя іграшка, – важко сказав він. – Віддавай ключі.

– Пусти! – одержимо заволала Дарина, кидаючись на нього. – Мені треба туди! Я спізнююся!

Алекс гидливо відкинув її однією рукою.

– Куди ти спізнюєшся? – жовчно засміялася Завзята. – Тебе вже звідусіль звільнили. Директор щойно сказав: можеш іти к бісу! Я завжди знала: рано чи пізно ти дограєшся.

– Ідіть геть! – утробно рикнула Чуб.

У її голову ніби вилили чайник із вируючим окропом, і вона ледве усвідомлювала реальність. Але з останніх сил спробувала виловити там останню живу думку:

– Термін був до свята! Не спокушу Сані до шостого, машина ваша!

Алекс незадоволено подивився на свою подружку.

– Чого ж ти смикаєшся, позаяк ви до шостого закладалися? – процідив він вагомо.

– Але ж вона звільнена, – спробувала заперечити та. – Де ми її потім шукатимемо?

– Без різниці, – хлопець нехотя прибрав руку з керма і обернувся до Дарини. – Парі є парі. Катайся до післязавтра.

Істеричний телефонний дзвінок змусив матір Марійки схопитися за важкі груди й перелякано охнути:

– О Господи! Це…

Випередивши її,