Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Діти Безмежжя" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 115
Перейти на сторінку:
камені. Мені хочеться дізнатися, що впало за лісом. Відблиски дивного вогню освітлюють скелі біля стійбища.

Му поглядає на мене. Побачивши, що я стою, він розлючено кричить:

— Вклонися богам! Хіба не бачиш — боги розгнівалися?!

— Вклонися! — з благанням повторюють люди. Але я не хочу кланятися. Я не розумію, для чого кланятися.

Над лісом спалахує заграва. Довжелезні язики полум’я здіймаються в небо. Дрижить земля.

Горять, ніби смолоскипи, дерева. Жінки і діти лементують. Тривожно перемовляються між собою мисливці.

Мимо стійбища мчать звірі. Все змішалося разом: леви, сарни, носороги, гади, страуси, леопарди, — все мчить у гори, далі від палаючого лісу.

Му дивиться на мене і тремтить від ненависті й страху. Він кістлявим пальцем показує на мене.

— Лихо впало на стійбище, люди! Винен у цьому Іну. Це він дивився щоночі на зірки. Це він не поклонявся їм і Сонцю. Це він зневажав звичаї стійбища. Небо посилає кару за його гріхи. Небо вимагає жертви. Чуєте, мисливці?

Ніби зграя шакалів, кидаються на мене мисливці. Вони згуртовані страхом і гнівом. Вони бояться битися зі мною один на один. Я сильний і молодий. Навіть тепер я розкидаю їх, немов диких котів. Але Му б’є мене підступно ззаду палицею по голові. Я падаю непритомний.

Коли я отямився, на сході вже пломеніла зірниця. Я був зв’язаний і лежав на майдані, де стійбище приносило жертви богам. Мисливці, жінки з ненавистю дивилися на мене. Тільки діти злякано виглядали з-за спин дорослих, не розуміючи, в чому справа.

Пожежа над лісом вщухала. Тільки чорні пасма диму котилися до обрію. Я поворушився, відчув сильний біль в руках, у спині. Я не міг встати. Руки мої були зв’язані за спиною. Я лежав на чомусь твердому, колючому.

Біля мене стояв Му. Він підіймав руки до сходу, з піною біля рота кричав:

— Зараз зійде ясний бог! Ми принесемо йому в жертву великого грішника. Хай відійде лихо від нашого стійбища! Хай більше ніколи небо не посилає на землю палючий вогонь!

Що він говорить, хитрий і підлий дід? Вони бажають спалити мене? За що? Чим я завинив?

Я бачу недалеко від себе Суту. Вона стоїть серед жінок і гірко плаче. Мисливці дивляться тупо і боязко. Му дістає з-за брудної пов’язки довгий кам’яний ніж і череп’яну чашу. Він ходить навколо хмизу, де лежу я, і бурмоче страшні заклинання.

З-за ясного обрію виходить червоне кружало Сонця. Його промені падають на гори. Синіє небо.

— Гей, мисливці! — кричу я. — Розв’яжіть мене! Чим я завинив? Не слухайте дурного Му. Хіба не можна мені дивитися на небо? Треба піти і подивитися, що впало за лісом! Хіба я завдав лиха нашому стійбищу? Чому очі ваші засліплені страхом?

— Мовчи! — гримить голос Му. — Ви чуєте, люди? Навіть перед лицем ясного Сонця грішник не кається!

Я напружив сильні м’язи, але даремно. Міцні ремені вп’ялися в тіло, не дають дихнути. Му ще раз помолився до Сонця. Все стійбище стало на коліна, залементувало. Му підійшов до мене, замахнувся ножем.

Я побачив у його зіницях зловісні вогники. Він мстив мені за непослух, за те, що я дивився на зірки…

Іван Заграва втомлено замовк. Над майданчиком стояла мертва тиша. Раптом серед неї почувся тривожний голосок Мані. Вона смикала космонавта за рукав сорочки, майже плачучи, запитувала:

— Що з ним сталося? Він залишився живий? Скажіть? Він залишився живий?

— Хто?

— Іну. Чому ви замовкли? — підганяла дівчинка.

— Я втомився. Таке враження, ніби я не спав кілька ночей підряд… Паморочиться в голові. Зараз згадаю…

Му не вдарив ножем. Щось перешкодило йому. Рука його завмерла в повітрі, пальці судорожно розкрилися, і ніж випав на землю.

Я розплющую очі, дивуюсь. Що сталося? Чи я вже мертвий? Навколо чути вигуки переляку. Всі припали до землі, кланяються комусь. Му скорчився, мов роздавлений хробак, і тремтить від жаху.

Я дивлюся в небо і бачу казкове явище. Над хмизом, у повітрі, нерухомо стоїть блискуча скеля. Вона переливається іскрами, грає барвистим вогнем. Ось вона опускається нижче, з неї виходить людина. Так, саме людина, хоч вона і богоподібна. Це тепер, через свідомість Заграви, я сприймаю ту істоту людиною, а Іну думав інакше.

Я вражений і зляканий. Я нічого не розумію. Чи жителі ясних зірок спустилися з неба? Чи бог, справді, хоче покарати мене?

А дивний посланець небес схиляється наді мною, розриває реміння, яким я зв’язаний. Він посміхається мені. Я бачу його обличчя. Прекрасне обличчя, хоч воно й неземне. Довгасте, жовте, з сильним крутим підборіддям, з пронизливими вогнистими очима. Вбрання наглухо закриває тіло пришельця. Чоло мого рятівника високе і ясне, на плечі спадає густа хвиля чорного волосся.

Він допомагає мені встати, веде до літаючої скелі. Над нею тріпочуть прозорі крила. Я вже не боюсь. Я з цікавістю розглядаю прозорого птаха. Я піднімаюсь до отвору в літаючій скелі, опиняюся в невеликій печері.

Я дивлюся згори на мисливців, на жінок, дітей. Я бачу Суту. Вона з жахом припала до землі, навіть боїться поглянути вгору. Мій рятівник стоїть поруч. Він зачиняє отвір. Я бачу, як скеля, де мене Му хотів принести в жертву богам, падає вниз. Що це? Невже мої родичі — мисливці і жінки — загинуть? Я не хочу цього. Вони не винні. Потім я збагнув, у чому справа. То не земля падає вниз, а ми летимо над нею. Ніби птахи!

Серце моє стукає так

1 ... 17 18 19 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Діти Безмежжя, Олександр Павлович Бердник"