Читати книгу - "Що впало, те пропало"

Правильно?

Повертаючись із візком до будинку, він не відчував полегшення. Усе йшло не так, як гадалося. Усе. Неначе зла доля стала між ним і записниками, так само, як доля не давала з’єднатися Ромео і Джульєтті. Це порівняння здавалось одночасно безглуздим й ідеальним. Так, він був коханцем. Клятий Ротстайн кинув його зі своїм «Утікач зменшує оберти», але це нічого не змінювало.

Його любов була справжньою.

Повернувшись до будинку, він одразу прийняв душ, так само, як це зробить хлопчик на ім’я Піт Сауберс багато років опісля у цій самій ванній, повернувшись із того самого місця на березі струмка під навислим деревом. Морріс стояв під душем, поки не закінчилася гаряча вода, а пальці зробилися ліловими. Потім витерся та вбрався у свіжий одяг із шафи в спальні. Одяг цей здавався йому дитячим та старомодним, але за розміром підходив (більш-менш). Брудні джинси й фуфайку він запхнув у мийку, цей рух колись також буде відтворено Пітом Сауберсом.

Морріс увімкнув телевізор, сів у старе батьківське крісло – мати казала, що зберегла його як нагадування на той випадок, якщо в неї знову виникне бажання зробити дурницю, – і подивився звичайну порцію жвавої рекламної нісенітниці. Він подумав, що будь-яка з цих реклам (стрибають бульбашки з проносним, матусі-чепурухи, співаючі гамбургери) могла бути складена Джиммі Ґолдом, і від цього голова розболілася як ніколи сильно. Він вирішив сходити до «Зоні» купити анацин. Можливо, ще й пару пляшок пива. Від пива нічого поганого не буде. Проблеми бувають від міцніших напоїв, і він добре засвоїв цей урок.

Анацин він купив, але від думки про те, щоб пити пиво в будинку, повному книг, які йому читати не хотілося, перед телевізором, який його не приваблював, настрій у нього зіпсувався остаточно. До того ж те, що він дійсно хотів почитати, знаходилося так спокусливо близько. Морріс не мав звички пити в барах, але відчув, що, коли зараз не вийде, не знайде компанію й не послухає енергійну музику, то, напевно, збожеволіє. Він був переконаний: десь у цій дощовій ночі є молода жінка, якій також хочеться танцювати.

Заплативши за ліки, він майже мляво запитав молодого хлопця за касою, чи немає поблизу бару із живою музикою, куди можна доїхати автобусом.

Молодий хлопець відповів, що є.

Коли в п’ятницю о пів на четверту Лінда Сауберс повернулася додому, Піт сидів на кухні й пив какао. Волосся його ще не висохло після душу. Повісивши куртку на гачок біля дверей чорного ходу, вона знову приклала зап’ястя до його голови.

– Холодний! – повідомила вона. – Тобі краще?

– Ага, – відповів він. – Коли Тіна повернулася, я зробив їй крекерів з арахісовим маслом.

– Молодець, ти чудовий братик. А де вона?

– В Еллен, де ж їй іще бути?

Лінда закотила очі, і Піт розсміявся.

– Матінко Божа, це що, сушарка гуде?

– Ага. У кошику різний одяг лежав, і я вирішив його випрати. Ти не хвилюйся, я зробив усе, як написано в інструкції на дверцятах. Усе добре випралось.

Вона нахилилася й поцілувала його в скроню.

– Ти моя маленька бджілка.

– Я намагаюся, – сказав Піт, стиснувши праву руку, щоб сховати пухир на долоні.

Перший конверт прийшов снігового четверга, менше ніж за тиждень. Адресу – «містерові Томасу Сауберсу, Сикоморова вулиця, будинок 23» – було надруковано. На правому верхньому куті було наклеєно сорокачотирицентову марку з Роком Тигра. У лівому верхньому куті зворотної адреси не було. Том – єдиний член клану Сауберсів, що перебував у будинку в цей час, – розкрив конверт у передпокої, очікуючи побачити якусь рекламу або черговий рахунок за прострочений платіж. Бог свідок, останнім часом таких приходило чимало. Але це була не реклама й не прострочений платіж.

Це були гроші.

Решта пошти – каталоги коштовних товарів, яких вони не могли собі дозволити, і рекламні проспекти, адресовані «мешканцеві» – випали з його рук і розсипалися біля ніг, але він цього навіть не помітив. Низьким голосом Том Сауберс вимовив, майже прогарчав:

– Що за чортівня?

Коли повернулася додому Лінда, гроші лежали посеред кухонного столу. Том сидів перед акуратною маленькою купкою, поклавши голову на складені руки. Він був схожий на генерала, що обмірковує план битви.

– Що це? – спитала Лінда.

– П’ятсот доларів. – Він не відривав погляду від купюр, вісім по п’ятдесят і п’ять по двадцять. – Надійшло поштою.

– Від кого?

– Не знаю.

Вона поставила портфель, підійшла до столу й узяла пачку грошей. Перерахувала та здивовано подивилася на нього.

– Господи, Томмі, а що було сказано в листі?

– Листа не було. Тільки гроші.

– Але хто міг…

– Не знаю, Ліндо. Але я знаю одне.

– Що?

– Ми можемо їх витрачати.

– Свята срака, – вигукнув Піт, коли вони розповіли йому. Він затримався в школі на волейбол і прийшов майже на обід.

– Стеж за язиком, – промовила Лінда, думаючи про щось своє. Гроші так само лежали на кухонному столі.

– А скільки тут? – І, коли батько відповів: – Від кого це?

– Гарне запитання, – зауважив Том. – Підійде для другого туру телевікторини, коли можна програти все. – Це був перший жарт, який почув від нього Піт за тривалий час.

Увійшла Тіна.

– Я думаю, у тата є фея-хрещена. Тато, мамо, дивіться, які в мене нігті! Еллен подарували лак із блискітками, і вона зі мною поділилася.

– Тобі дуже личить, мій гарбузику, – сказав Том.

Спочатку жарт, потім комплімент. Більше Піту було й не потрібно, аби зрозуміти, що він вчинив правильно. Абсолютно правильно. Адже вони не могли відправити гроші назад, вірно? У них же немає зворотної адреси. І, до речі, коли тато востаннє називав Тіну гарбузиком?

Лінда пильно подивилася на сина.

– Ти про це щось знаєш?

– Ні, але ви зі мною поділитеся?

– Розмарився, – сказала вона й повернулася до чоловіка, упершись руками в боки. – Том, хтось вочевидь помилився.

Том подумав, і, коли він заговорив, не було ні авкання, ні гавкання. Голос спокійний.

– Не схоже. – Він підсунув до неї конверт і постукав пальцем по своєму імені та адресі.

– Так, але…

– Ніяких але, Ліндо. Ми заборгували нафтовій компанії, але спочатку треба погасити борг за твоєю «Майстер-кард», інакше в тебе її заберуть.

– Так, але…

– Втратиш картку – втратиш кредитний рейтинг. – Як і раніше, незворушно. Спокійно і розважливо. І переконливо. Для Піта це звучало так, ніби батько довго хворів і тепер хвороба вперше відступила. Він навіть посміхнувся. Посміхнувся й торкнувся її руки. – Зараз твій рейтинг – єдине, що в нас є, тому нам слід його захищати. Та й потім, раптом Тіна має рацію, і в мене справді є чарівна хрещена.

«Ні, – подумав Пітер. –