Читати книгу - "Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш"

Щоки моментально стають червоними, тому що я бачу, як поблискують його очі в цей момент. Він насміхається наді мною і саме зараз смакує момент, коли я розгубилася і почервоніла.

- Нічого, що вам би припало до смаку, - розтягую губи в усмішці й вимовляю це таким тоном, щоб він зрозумів куди і як далеко мені хочеться його послати.

- Я почекаю, - вимовляє чоловік, а я тут же зриваюся з місця.

І чого він чекати зібрався?! Кави чи що?! Як же він мене бісить!

Мій не найхитріший задум провалюється, як тільки я його придумала. Хотіла ж йому каву цю вічність нести, як тут виходить Дона і починає пильно за мною спостерігати. Доводиться зціпивши зуби тягнутися до мужика вже через кілька секунд.

- Навіть не розіллєш? - Від того яким тоном він це вимовляє мені тут же хочеться огризнутися. Але я намагаюся себе стримувати.

- Бажаєте щось ще? - Варто мені вимовити цю фразу як з його обличчя тут же злітає усмішка. Обличчя чоловіка змінюється за секунду і якщо до цього я хотіла його позлити і якось бісити, то зараз мені не до жартів. Його очі потемніли, зіниці розширилися. Погляд став хижим і застрашливим.

- Бажаю, але я візьму це пізніше. - Він вимовляє це хриплим голосом, який змушує табун мурашок пробігтися по моїй шкірі. Я тут же відсахуюся назад. Що це з ним? Що трапилося? Він ніби за секунду змінився.

Він відводить від мене погляд, і я як ніби відмираю. Користуючись нагодою втікаю. Тікаю якнайдалі від його столика і сподіваюся на те, що йому більше нічого не знадобиться.

Через п'ять хвилин він іде. Просто встає з-за столу і виходить з ресторану, навіть не спробувавши на мене подивитися. Не те щоб мене це засмутило, просто дивно якось ...

Ноги самі несуть мене до столика, за яким він сидів. Не знаю чому, просто йду. Помічаю на столі акуратно складену навпіл серветку і всередині все замерзає. Це записка? Він залишив мені послання?

Варто мені простягнути руку і розкрити серветку, як я тут же криво посміхаюся. Мені б віщункою десь підробляти.

"Після роботи тебе чекатиме машина, сядеш в неї. У нас залишилася призначена справа. Будь хорошою дівчинкою і не розчаровуй мене. Крістофер"

Ось тут з горла виривався істеричний сміх. Що значить сядеш в неї? Хто він взагалі такий, щоб мені наказувати?! Справа у нас незакінчена? У мене з ним справ ніяких немає! І треба ж, ми вирішили представитися? Крістофер значить? Так ось, Крістоферу доведеться піти лісом, тому що я навіть не подумаю сідати в якусь машину і кудись їхати!

Звичайно ж я домовляюся на роботі про те, щоб мене відпустили на годину раніше, слізно пообіцявши відпрацювати якось потім. Добре, що сьогодні ввечері в ресторані небагато людей і мене відпускають практично без проблем. Про незадоволене обличчя адміністраторки я промовчу, вона в принципі на мене завжди так реагує. Дуже негативно.

Задоволена тим, що я поклала на лопатки мужика виходжу з кафе і тут же гальмую. Твою ж наліво! Я навіть пару разів моргаю, мовляв, може мені здалося, і це не Крістофер зараз стоїть спершись стегнами на автомобіль і пропалює мене своїм поглядом?!

Роблю глибокий вдих, обличчя цеглиною і набираю швидкість, щоб промайнути повз чоловіка так, ніби я його і не помітила. Ну а що це за нахабство таке?! Я роблю все можливе, щоб від нього втекти, а він тут же мене переграє? Мені не подобаються такі ігри.

- Далеко зібралася? - Боковим зором бачу, як він посміхається, але вирішую не реагувати на його питання.

Варто мені порівнятися з автомобілем, як він тут же робить крок вперед і перегороджує мені шлях.

- Значить хорошою дівчинкою ти бути не хочеш? - Його пальці на моїй талії, а його голос звучить прямо над моїм вухом. І я знову відчуваю цей незрозумілий трепет всередині.

- Якщо ви зараз не приберете від мене руки, я буду кричати, - шиплю у відповідь і намагаюся вирватися, але він лише починає сміятися і його рука, сильніше стиснувши мене за талію різко смикає в сторону, так, що я втискаюся в нього.

- Кричи, впевнений, що мені це сподобається.