Читати книгу - "Двічі в одну річку, Інна Земець"

Кидаю телефон на кровать і повертаюсь до вітчима:

- Почув?

- Так, вибач. Постукав і зайшов – не знав що на розмову потраплю.

- Та нічого, - вздихаю і дивлюсь йому в очі, - Андріс, я знаю що ти завжди приязно ставився до Андрія, та я не хочу щоб ти мав якість ілюзорні надії щодо нас. Ми не можемо жити разом. Він хоче ту дівчину, з якою в РАЦс ішов, а я тепер інша. Іншої він не хоче. Кінець історії. Не засуджуй мене і не вини його. Сам не перший шлюб маєш, іноді просто так стається.

- Ната, я тебе не засуджую, ти навіть не думай, - підходить до мене і обіймає, - Ти найкраща дівчина, яку він міг зустріти і зараз його черга дорослішати і приймати зміни своєї половинки.

І не хочу, а сльози течуть. Соплю йому в светр в районі діафрагми і тихо виплакую розпач:

- Шкода що не подорослішав.

Вранці мама і Андріс відвезли мене в аеропорт. Як завжди трохи порюмсали з нею, погойдалась на шиї вітчима і пропрямувала до Артема, що чекав мене біля стійки реєстрації. Поки летіли додому, роззнайомилась з його друзями, насміялась з їх історій і почастувала своїми. Особливо їм сподобалась оповідь, як мене мої два велетні за руці мов маля на лижі ставили, а потім махнули рукою і на санчата посадили. Шлях додому в тих балачках спливає непомітно, забираємо багаж, Артем прощається з друзями і крокує поруч зі мною:

- Тебе зустрічають?

- Ні, таксі візьму.

- То давай проводжу, - і забирає мою валізу. Тягне тепер дві, але ж мабуть джентльменом себе почуває, ну то нехай. Іду і посміхаюсь, аж раптом очі вихоплюють знайомі риси і силует довготелесої фігури. Він подиву ціпляюсь за чужу сумку і мов підрізана падаю долу.

- Ната?! – зойкає Артем і швидко підіймає мене з підлоги, заглядає у очі, - Не забилась?

- Все в нормі, Артем, то я так з рідною землею зазвичай вітаюся, не зважай, - риплю я потираючи коліно і уважно роззираюсь довкола, та ніде Андрія не бачу. Решту шляху долаю без пригод, з’ясовуємо, що нам у одному напрямку, тож таксі ділимо на двох. За годину я вже дома, сиджу на ліжку, чухаю забите коліно і стривожену маківку. Боже, дожилася до галюцинацій! У снах з’являється, у  вітчимі його бачу, вже і посеред білого дня почав. Поганий знак, тепер треба подумати куди спочатку бігти, до РАЦсу чи до лікаря. Бо ще як станеться «матеріалізація чуствєнних ідей» - матиму клопіт.