Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Як же мене дратували ці стандартні схеми й відсутність оригінальності. Такі віники в момент знайомства дарують тільки дурним лялькам, яких можна вразити розміром букета й відваленими за нього грошима. Як на мене, краще б на ці гроші купив мені новий тонометр. Старий вже прийшов практично в повну непридатність. Ось такому подарунку я була б щиро рада, а не вінику, який вже через пару днів почне обсипатися. 

- Добрий день, - проказав хлопець, - Вам просили передати, - глибоко вдихнувши я зробила крок вперед і глянувши на нього з ніг до голови, поставила питання: 

- Хто просив передати й навіщо? - Чесно кажучи, мене не цікавила його відповідь ні на перше, ні на друге. 

У моєму житті зустрічалося багато хлопців і чоловіків, які намагалися проявляти увагу по-різному. Дешеві, смішні, екстравагантні підкати були завжди й від цього я нікуди не могла подітися, тому доводилося миритися. Але ось той факт, що цей, незрозуміло хто, підсилає до мене, судячи з усього, кур'єра, дратувало. 

Це були не складні висновки хоча б тому, що хлопчина простягнув мені папірця для підпису.Вирвавши аркуш з його рук, я подивилася на всі заповнені графи, але не побачила нічого, крім часу замовлення та назви магазину. Мене вже в той момент розлютило те, що я не знала, хто саме надіслав мені квіти. 
Інформація про замовника була вказана, але абсолютно нічого не проясняла. "Анонім" — це було написано в графі імені. І цей "анонім" знав, як мене звуть, знав, в якій аудиторії проходила моя пара, і взагалі якось занадто багато він про мене знав! Тоді як я не знала про нього нічого. 

- Це сюрприз, - немов виправдовуючись промовив хлопчина, - він був впевнений, що Ви оціните, - нерозбірливо черкнувши свій підпис я віддала листок кур'єру й взяла букет. Переляканий хлопчина навіть не став чекати моєї подальшої реакції, просто передав мені квіти й пішов, пришвидшуючи крок. 

Ну і що мені робити з цим велетнем? Приймати нічого ні від кого я не збиралася. Краще за все, звичайно ж, було б повернути ці квіти "аноніму", тільки де його знайти? 

Видихнувши, я почала просовувати руку між бутонами в пошуках... О! Знайшла! Звичайно, там була листівка, я навіть не сумнівалася в цьому. Зробити такий "жест" і не переконатися у тому, щоб я знала до кого мені при зустрічі стрибати на шию було б якось... не по-чоловічому, чи що. 

“Я сподіваюся, що ти пахнеш набагато солодше, ніж букет цих квітів, який навіть мізинця твого не вартує. P. S. Ти мене причарувала". 

- Який дешевий підкат! - Занила я вголос. Маленька саркастична Енді вже подумки підрахувала, що подібних писульок було штуки три-чотири в моїй колекції.І чи треба додавати, що вони не претендували на оригінальність ?!

 У наступну секунду я вже мчала до виходу, пара якраз закінчилася і з усіх аудиторій почали виходити студенти й всі вони витріщалися на мене, тому що букет був величезним, красивим і відразу привертав увагу.

 Мене дратувало все, що привертало до мене увагу, а винуватцем всього, що відбувалося зараз, був цей чортів "анонім" з його букетом!

 Вийшовши з головного входу, я спустилася вниз по сходах і, не замислюючись ні секунди, запустила букетом в найближчу урну, демонстративно порвавши листівку на дрібні шматочки й так само жбурнула це все в смітник. Дістали!  Я тупнула ногою і поспішила до зупинки.  

Я йшла дуже швидким кроком, бо відчувала, як чийсь погляд таранив мою спину, і я стримувалася, дуже стримувалася, щоб не розвернутися, годі й шукати того, хто так пильно за мною спостерігав і не показати йому комбінацію з середнього пальця!

Ця людина була боягузом, який навіть сам не зволив до мене прийти та подарувати квіти.  А ось з такими "анонімними" боягузами я абсолютно точно не хотіла мати справу!

 Тільки тоді я навіть поняття ще не мала, що цей залицяльник виявиться наполегливим і дуже небезпечним...