Читати книгу - "Бар «Когут»"

— Ми все це вже сто разів пережовували, Марку, — зупинив його Тодд.

Він піднявся і налив три філіжанки кави. Була майже четверта ранку, всі вони емоційно й фізично виснажились. Зола сіла на дивані, взяла філіжанку й спробувала посміхнутися. Її очі почервоніли, повіки набрякли — здавалося, вона на межі чергового нервового зриву.

— Не думаю, що поїду з вами, хлопці, — промовила вона.

— Ні, залишайся тут і відпочивай, — запропонував Марк.

— Добра ідея, — погодився Тодд. — Тобі краще триматись подалі від Бренди.

— Якось я з нею зустрілася. Вона думає, що ми просто друзі. Горді казав, що вона про нас не здогадувалася.

— Певен, так і було, але вона досі може ревнувати, — сказав Марк. — Їй було не до вподоби, що Горді живе у великому місті без неї.

Вони знову надовго замовкли та цмулили каву. Марк порушив мовчання:

— Замалим не забув! Нам треба пошукати передсмертну записку. Детектив наказав.

— Має бути весело, — висловився Тодд. Вони перейшли коридор, зайшли до квартири Горді й увімкнули світло. Нічого не змінилося, відколи вони панічно звідси вибігли. Записка могла бути в спальні, але вони її там не знайшли.

— Брудно тут, — зауважив Марк, роззираючись. Простирадла на ліжку жужмом, матрац напівзастелений, одяг на підлозі, на комоді дві порожніх пляшки з-під спиртного.

— Я тут приберу, коли ви підете, — сказала Зола. — Певна, його рідні захочуть сюди прийти.

Вони вийшли в кімнату й витріщилися на конспірологічну стіну Ґорді.

— Що будемо робити? — спитав Тодд.

— Давай усе це здеремо й збережемо. Його рідним від цього користі не буде.

Зола зібрала повний кошик брудної постільної білизни, рушників і одягу й понесла її до пральні в підвалі, тимчасом Тодд із Марком обережно знімали наліпки й аркуші зі стіни. Мармизи Реклі та його співучасників ретельно складалися на винос. Марк помітив біля комп’ютера Ґорді дві флешки й, нікому про це не сказавши, машинально поклав їх у кишеню.

О шостій Марк із Тоддом вийшли з будинку й поїхали до Пентагон-сіті. Заторів не було, тож вони прибули до «Маріотту» за двадцять хвилин і пішли в кафе попити кави з бісквітами. Поївши, вони спробували налаштуватись на зустріч.

— Уявляю, який жах вона там буде виказувати, — сказав Тодд.

— Вона вже й так все виказала.

— Ми не зобов’язані вислуховувати звинувачення, Марку.

— Ми маємо бути терплячими, Тодде, і співчутливими. Бідолашна дівчина щойно втратила нареченого, якого вона обожнювала.

— Але він її ніт.

— Адже вона про це ніколи не дізнається, чи не так?

— А я знаю? Зола казала, що він із Брендою страшно посварився напередодні Різдва. Хтозна, що він їй наговорив. Міг скасувати весілля.

— Він сказав би нам. Адже ми його найліпші друзі, Тодде, принаймні тут, у столиці. Закладаюся, весілля було ще в силі й Бренда мріяла про свій найкращий день у житті. А зараз її дитяче серденько розбите.

— А як ми могли діяти інакше? — запитав Тодд.

— Не знаю. Але я не певен, що мені вкрай необхідно було кликати Бренду. Ґорді розізлився б на нас, і все могло скластися гірше нікуди.

— Воно й так склалося гірше нікуди.

— Так отож. Ходімо вже.

Вони піднялись ліфтом на третій поверх і постукали в двері. Доктор Карві чекав на них і відчинив доволі швидко. Чемно назвавшись, він міцно потиснув їм руки — його силувана посмішка, за обставин, що склалися, надзвичайно їх вразила. Він жестом запросив їх до вітальні. Запропонував каву, але вони відмовилися. Ніяких ознак Бренди чи будь-кого іншого ніде не було.

Ґорді кілька разів розповідав про свого майбутнього тестя. Вони знали, що сімейство Карві заможне, володіє землею і має великий рахунок у банку. Доктор Карві — кардіолог, вельми шанований у Мартінсбурзі. Йому було приблизно п’ятдесят, він мав пишну сивувату шевелюру і рішуче підборіддя. На ньому був піджак без краватки, і було очевидно, що його одяг коштував чимало. Ґорді, який мав звичку всіх злісно шпиняти, про цього чоловіка ніколи й слова поганого не мовив.

Вони розсілися круг столика й розмовляли тихими голосами, бо Бренда з матір’ю відпочивали в спальні. Доктор Карві дав їй заспокійливе, і вона заснула. Поліція тільки-но пішла — опитувала сім’ю. Батьки Ґорді вже виїхали, будуть у місті за годину.

— Будьте ласкаві, розкажіть мені все, що знаєте, — попрохав доктор Карві.

Марк кивнув Тоддові, який насилу проковтнув слину й почав стисло переказувати події останніх днів. Одного друга з юридичної школи, що живе в тому ж будинку, почала непокоїти поведінка Ґорді. Він пішов у бар, де працює Тодд, і все розказав. Вони пішли до квартири Ґорді, в якій той кілька днів сидів безвилазно. Він був занехаяний, занедбаний, пиячив і, вочевидь, потребував догляду. Вони боялися залишати його на самоті, але він утік. Коли Тодд детально розповідав про наслідки керування автомобілем напідпитку, обличчя доктора Карві болісно пересмикнулося і він захитав головою, у такий спосіб уперше виявивши свої почуття. Марк підхопив оповідь і описав свої вчорашні намагання убезпечити Ґорді. Той ухилявся від розмов про стан його здоров’я і не назвав Маркові ім’я свого лікаря. Погрозами застерігав Марка зв’язуватися з Брендою або його батьками. Він відіспався, більше не пив і, здавалося, оклигав. Минулої ночі вони знову залишилися з ним, але він прихитрився втекти. Коли вони зрозуміли, що він пропав, запанікували й намагалися знайти його. На дзвінки він не відповідав. Вони їздили містом і побачили блимавки на мосту.

Коли Марк закінчив, він подивився на Тодда, який кивнув. Оповідь була майже повною і наразі достатньою.

— Дякую, — заговорив доктор Карві. — Коли Ґорді приїжджав на канікули, у них з Брендою, як це буває у багатьох пар, відбулася серйозна розмова стосовно спільного майбутнього. Безперечно, це був важкий період, але Бренда вважала, що все владнається. Проте він поїхав не попрощавшись і повернувся сюди.

— Ми дещо про це чули, — озвався Марк.

— Бренда знала, що він не приймає ліки? — спитав Тодд.

— Ну, ми вперше дізналися, що в нього біполярний розлад лише кілька місяців тому. Це було головною причиною їхніх суперечок. Він цей факт замовчував, але в подібних випадках це звичайна практика.

Марк із Тоддом сумно похитали головами.