Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

віддає холодком, хоч його язик теплий. А Нью-Йорк шпигує, поки я роблю це? Ну, і за чим він шпигує, питаю я? За моєю тугенькою дупою? Це вікно п’ятого поверху, та я все одно не впевнений, що нас не бачать. Хоча для мийника вікон це не надто високо, але хто б там дрався на цю стіну? Нас ніхто не бачить, окрім неба. А ось коли повз буде пролітати «Ейр Ямайка», Джосі матиме шанс мене угледіти... Чувак лоскоче мій пупок язиком, а я хапаю його голову. На секунду він підводить очі й усміхається, а його тонке, м’яке каштанове волосся просочується крізь мої пальці. Описуючи так його волосся, я висловлююся, як білий.

— Повертайся, довбограю.

Я хотів сказати, що я — тут, але в цю мить він бере в рота мій член, і ці слова застрягають у моєму горлі. Він бурмоче щось про крайню плоть. Відтягує її, дивиться на головку і всім ротом «пірнає» на неї — так, що я аж здригаюся. «Ви, необрізані, реально чутливі, еге ж?» Він лиже й посмоктує спершу лише головку члена, а потім заковтує його всього, поки не натикається ротом на моє пахове волосся. Вгору-вниз, вгору-вниз, вгору-вниз; я відчуваю його губи, його язик, його піднебіння, вологе, тепле; він відпускає, смокче, відпускає, смокче, відпускає — і я мимоволі впиваюся в його плечі щоразу, коли він відтягує мою крайню плоть. Я дивлюсь на біле, яке ковзає по чорному — вниз, потім вгору, вниз, знову вгору, з вигинанням і мельканням рожевого язика. За третім разом я хапаю його за плечі й шалено стискаю. Він зупиняється. Але потім раптово схоплює мене за обидві щиколотки, підштовхує вверх мою дупу — і проникає туди язиком. Я жену від себе думку, що це не надто мені до вподоби, — таке відчуття, наче щось гаряче зволожує мій задній прохід. Він залишає мої ноги піднятими догори, скочується з ліжка і дістає презерватив. Я все ще не можу відчути різницю між «одягненим» та «неосідланим», і геть не розумію, для чого використовувати презерватив з чоловіком. Я знаю, що піді мною — п’ять поверхів, але що, як хтось пройде повз вікна прямо зараз і побачить мої задерті в повітря ноги? Це справді має зараз знову статися. Я не так багато трахався щоб перестати думати про те що так це справді зараз станеться. Я все ще трахаюсь не досить часто щоб перестати думати про те що так у цій кімнаті є один твердий член і він не мій. І мені просто хочеться схопити його стиснути і потягнути а потім згодом може і відсмоктати. І ось його пальці втирають мені в очко мастило а я знову жену від себе думки про тюремний трах хоча що я кажу. Коли я збираюсь не думати про тюремний трах я якраз про нього і думаю він старанно втирає мені мастило і трахає спочатку пальцем дістаючи десь там до чогось що змушує мене підскакувати але ні я не думаю чи це те ж що відчувають жінки коли я досягаю їхньої «точки» бо на хер жінок на хер поцьки і на хер мої спроби відтрахати підара принаймні тут і тепер на висоті п’яти поверхів. І ну їх на хер усі ці просторікування про те що означає білий зверху бо я не думаю про те що білий зверху доти доки не думаю що це Америка. А якщо я думаю як ніґер то це означає щось типу того що білий зверху але наверх можу вилізти і я хоча він при цьому як і раніше буде скакати на мені. Дяка Богові що в мене зараз не стоїть...

Знову дзвонить телефон.

— Ти мене хоч у якийсь момент впустиш у себе, солоденький?

— Що? Ой!

— Чого ти такий скутий? Маю сказати, вся ця байда — щодо розкутості ямайців — мені все більше скидається на міф. Ка’у як є.

— Я не скутий.

— Малий, я міг би навіть звисати зі стелі, запихаючи тобі в дупу свій великий палець, тоді як ти...

— Ха-ха.

— Ага, отже, фокус у тому, щоб змушувати тебе сміятися. Або трахати тебе в темряві. Тоді б у тебе, може, не було проблеми.

— Чо’ось у всіх фільмах герої трахаються лише в темряві. Навіть у телику.

— В який же момент до тебе дійшло, що не всі мужики в Америці схожі на Боббі Юїнга[456]?

— А мені темрява подобається.

— Благаю, Бетмене, зміни тему.

— Це ти зміни тему.

— Ти знаєш, що єдина істота, яка побачить тебе з цього вікна, — це Супермен. Вірити в нього чи ні — діло твоє. Піду віділлю, і зразу назад.

Я змусив себе промовчати й не кинути навздогін: «Поспіши». Я все ще не можу позбавитись безглуздої думки, що ось-ось за вікном з’явиться Джосі — вигулькне, як у тій картинці «Тут був Кілрой»[457]. І знаєте що? Я скажу йому: «Це Америка, тому я роблю що хочу, і мені начхати на будь-чию думку з цього приводу; чи, як кажуть америкоси, kiss ту ass[458]». У Нижньому Іст-Сайді все піді мною, і Бед-Стай я тримаю, і не треба було кликати ніякого ідіота Юбі, — та якщо він ловитиме ґав, то Бронкс буде теж мій. По суті, мені не потрібен цей Бронкс з його довбаними чорношкірими, у мене є білі люди на Мангеттені, які платять утроє більше. Тож коли літак Джосі нарешті приземлиться сьогодні ввечері, він побачить, що Віпер реально заправляє Нью-Йорком, і все, що треба робити, робиться як слід саме завдяки мені, — тож дай мені чортів спокій і не лізь у мій дім, і не дивись під моє простирадло, а якщо вже дивишся, не кажи нічого. Що, в біса, ще мужик має робити?

Справи йдуть туго, тільки й усього. Просто йдуть туго, зі скрипом.

Він виходить з ванни, його твердий член, загнутий вліво, вже в гумі. А в білих шкіра світліша на місці плавок. І вогняний кущик навколо члена та яєць. Цікаво, чи буде він ніжним? І чи саме ніжність робить цей процес «підарським»? У будь-якому разі, я його таким не відчуваю. Ні в «Шахті», ні в «Орлиному гнізді», ні в «Шипі», ні в «Новому театрі Давида», ні в «Театрі Адоніса», ні в «Західному світі», ні в «Біжу