Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- Цілком! Раніше майже всі так реагували. Ну крім тих, хто знав про свої здібності та хоче допомагати іншим. Потрібно вашого друга розбудити, тільки ось, як? – замислився Альбрехт.

- А що тут будити? Води вилити і все?

- А якщо злякається та переміститься кудись? Де ми його шукатимемо? Чи часто у нього таке?

- В последнее время, да! Деррик раньше не пив. Займався спортом. Прізвисько Колібрі з'явилося в нього, коли йому вдалося обігнати всіх на змаганні. Він дуже швидкий! – поки вони розмовляли мовний бар’єр майже зник. Кожен залишався на своїй мові, не намагаючись ламати язик.

- Для людини, що наділена силою телепорта саме те! Чекати не хотілося б! Хоча незабаром вечір! У цьому будинку ще хтось живе? – поцікавився Ал.

- Деррік з матір'ю. Тільки її ви не чекайте, вона працює на нашого місцевого пана. Кухарка вона. А сьогодні в багатому домі якесь свято, до ранку не повернеться.

- Вона, що цілодобово працює? – очі юнака округлилися. – Напевно, багато отримує?

– Ні. Копійки. Пан не відпускає її, кріпаки вони, майже раби. – зітхнув Юстас.

- Хіба таке ще лишилося? – Альбрехта приголомшила ця новина. - Я завжди вважав, що люди можуть якщо що-небудь залишити господаря. У нас у Фероманську так: ми наймаємо слуг, платимо їм, а якщо що вони можуть піти. У поодиноких випадках не відпускали, і то тимчасово.

- Скрізь це є! Називається по-різному! Моя сім'я забезпечена лише тому, що я син офіцера у відставці. Все сталося після смерті його батька. Сім'я Дерріка заборгувала пану великі гроші, і після цього їм довелося піти майже в рабство.

- Нечувано! Потрібно сказати про це Філіпу! Він повинен скасувати це! – вигукнув Альбрехт.

- Що будемо робити? - Руслан, відігнавши від себе зайві думки, тепер, як завжди, впевнено дивився на Альбрехта. - Потрібно дочекатися господиню будинку, та й Деррік сам навряд чи зможе йти зараз!

Альбрехт важко зітхнув, йому хотілося б повернутися до Ради, але треба було все-таки дочекатися.

- Де ти живеш? У цьому селищі? – спитав він у Юстаса.

- Ні! Недалеко звідси! Я часто заїжджаю до друга у гості. А що?

- Твоєї родини треба було б знати…

- Не треба. У батька слабке серце. Він не перенесе моєї зради!

- Хіба йому погано жилося при магах? Адже це лише двадцять два роки заборона на них! – здивувався Ал.

- Так! Філіп XI любив воювати! Батько всю молодість провів у походах! Те, що я народився взагалі диво!

- А як же Альберт Мідний – його син?

- А що він? При ньому було спокійно, начебто. Цей імператор любив сидіти у палаці та влаштовувати бали! Догулявся, як каже мій батько! – хмикнув Юстас. - Не минуло п'яти років його правління, Гордій змусив його бігти та вбив! Мої батьки не чарівники, вони не стали сперечатися з новим імператором і підтримали його! Так сталося, що коли мені було десять років полк мого батька брав участь у винищуванні магів! Це була остання масова різанина! Він був сильно поранений і йому довелося піти з поста!

- Тепер розумію, що відчував би твій батько, дізнавшись, що ти чарівник.

– Ми це рідко обговорюємо! Та й мої нові друзі в полку ненавидять тих, хто має силу! Якийсь час серед нас гуляла чутка, що Гармонія із завербованими людьми вбиває людей і хоче сама зайняти трон.

- Людей ми не вбиваємо! Якщо вони не намагаються зробити це з нами! А ось щодо трону! Ми допомагаємо спадкоємцю старого імператорського роду. Ми не можемо претендувати на трон! А ось сам Гордій. – очі Альбрехт хижко блиснули. - Ви мені вибачте, імперія велика, скривджених багато, але Гордія я вб'ю сам!

Юстас вирішив, що зараз вигідніше погодиться.

- Зі мною в загоні на одному завданні був хлопець, то він дізнався, що його село, чи місто, не пам'ятаю, знищив  чарівник, тікаючи від карників! Там ніхто не вижив! Я тоді був із ним, коли він отримав листа. Що з ним було, коли він дізнався про смерть дружини та дитини…

- Чарівник знищив ціле село? Своє? – Альбрехта збентежило це. – Жодного разу не чув про таке! А хтось хоч раз обмовився б! А де ж це було?

- Він із північних земель начебто! Нині це вже територія Роену.

Альбрехт замислився. Як це він не чув про ціле поселення знищене чарівником?

- Знаю про місто знищене карателями, але навпаки... Північ імперії. Аллісія, Каталі, Корделія чи Летія! А коли це було?

  - Близько року тому, може, більше. Ну, тоді війна з Роеном тільки почалася.

Альбрехт знову почухав потилицю.

- Напевно, це було дуже маленьке село! Руслан ти чув?

- Ні! Ну, в наших землях це точно!

- Гаразд. Вийде, дізнаюся про цю історію. Може якийсь бідолаха з переляку наклав не ті заклинання.

Думки Альбрехта доходили вже до маразму, тому він вирішив закрити на якийсь час цю розмову.

- Руслан, Таня, повертайтеся до решти! Скажіть Раді, що я залишаюся, і нехай Дольф підійде, у нього непогано виходить вогняні закляття. Хоча краще б Рада, вона родовий маг… Але Раду не треба, хай відпочиває!