Читати книгу - "Шлях Абая"

Увечері Бектогай, який збирався виступати перед народом прийшов до Абая ще раз, по додаткові роз’яснення, бо був статечний і розважливий і завжди прагнув до кінця збагнути всяку справу, в якій брав участь. Саме під цей час у Абая сидів Павлов, і вони почали розмовляти всі втрьох. Зрідка перекидаючись з Павловим російськими фразами, Абай чітко написав на великому аркуші паперу своєрідний план промови для Бектогая, виклав свої основні думки і положення.

Після пізнього чаю, прощаючись з Бектогаєм, Абай вручив йому цей план, попередивши:

— Це написано тільки для тебе, гляди, нікому не показуй! Перш ніж говорити з людьми, ти почитай і за-пам’ятай, що тут написано, а вже потім висловлюйся по-своєму, як умієш. А промовець з тебе непоганий!

Ворушачи рудими вусами і широко відкриваючи в посмішці великі білі зуби, Бектогай кивнув:

— Ви наказали, Абай-мірза, ваші слова тримати в голові, а свої казати людям. Добре, згодний. Хоч і є у казахів, приказка: «Поганий бій користується чужим»,—я завжди вважав за краще що-небудь винести від вас у кишені, а не в голові.

Бектогай натякав на нові вірші Абая, яких він ще не знав, але хотів би, за своєю звичкою, переписати, щоб потім вивчити напам’ять і пустити в хід на потвердження своїх слів і думок. Абай привітно дивився на жваве, дружелюбне обличчя свого співрозмовника і думав про те, що цій тямущій і добропорядній людині можна довірити навіть найважчу справу.

— Папір цей, видно, важливий,— вів далі Бектогай,— думаю, що він мені дуже знадобиться! І ви не турбуйтесь, його не тільки не побачить чуже око, ніхто й не знатиме, що він існує.

З цією обіцянкою Бектогай поїхав.

До Абая приходили також Сеїт з Абеиом, побував у нього і Калі Акбасов, з яким поет раніше зустрічався у різних справах. І хоч Калі поділяв не всі чисто погляди Абая, за одне він ухопився міцно: за протест проти призначення муфтія. «Піддайся тільки цьому муфтію, і все наше, кревне, прахом піде. Все життя народу під владою мечеті опиниться. Казії будуть по-своєму вершити справи. Завжди — чи то доведеться свататися, чи то невістку приймати, чи то нареченого зустрічати, чи то небіжчика ховати — все муситиме казах робити за шаріатом, а не за своїми дідівськими звичаями. Народові шаріат ні до чого». Саме тому Калі був готовий підтримати Абая.

Окрему позицію зайняли в ці дні торговці-перекупники. Звичайно вони не наважувалися й слова проти своїх «благодійників» мовити. Хоч би як вони бідкалися, скаржилися та буркотіли в себе вдома на своїх хазяїв-баїв, нестатки гнали їх до воріт високих будинків під зеленими дахами. Тепер вони прагнули хоч трохи поквитатися з своїми гнобителями. Від імені тридцяти-сорока перекупників до Абая прийшов Есперген з заявою, що вони одностайно вирішили не йти слідом за баями.

— На якого дідька нам усе це здалося? Якщо всякі там Сейсеке знюхалися з муллами, то у них один дастар-хан, це одна шатія. Коли вони бенкетують, ми навіть крізь шпаринку подивитися не сміємо; з якої ж речі в цих справах ми повинні з ними заодно бути? Хоч би хто покликав — хазрет чи наші баї, однаково не підемо за ними, та й годі! — бушував Есперген.

Звісно, цих порад слухалися не всі торговці. Їхнє рішення залежало від суми кредиту, одержуваного у великого бая. Якщо в найвдаліший для них рік дрібним перекупникам вдавалося позичити у бая тисячу карбованців, то в місті була жменька перекупників, таких як Конирбай або Ходига: вони вже збудували собі будиночки під тесовою покрівлею і заслужили довір’я кредиторів. Такі брали товари наборг на три або й на всі п’ять тисяч. Такі згорда кепкували з Еспергенів і навіть знати не хотіли їхніх порад. Коротко кажучи, настав момент, коли городяни і жителі приміських аулів та слобідок, різко поділившись на два табори, мали винести рішення з приводу об’єднання правовірних мусульман під орудою отця духовного — муфтія.

Великі люди, про яких так шанобливо розглагольствував Кокпай,— імами-хазрети, баї-мірзи й освічені інтелігенти,— страшенно тривожились. Усі їхні багатоденні клопоти і праця не дали бажаних наслідків. Рішення не надходили. Від тисячі родин віруючих казахів і татар їх назбиралося не більше сотні. Обурені і засмучені байдужістю своєї пастви, хазрети і хальфе всіх дев’яти мечетей знову вирядили в місто посланців. У мечетях вирішено було провести сходини, присвячені питанню про муфтія. Про це повідомляли парафіян скрізь і всюди, навіть на базарах. Проте хазретів та баїв і тут спіткала прикра невдача: казахське населення вперто не з’являлося на ці сходини. Мало того, звідусіль доходили до ревнителів ісламу всілякі безбожні висловлювання правовірних: «Не будемо коритися муфтію!», «Нехай святі хазрети заберуть це добро подалі!», «Казахам муфтіят ні до чого!»

Нарешті занепокоєні баї і хазрети ухвалили скликати останні вирішальні сходини, щоб у відкритому бою зіткнутися з супротивниками божої справи, якщо такі знайдуться. Сходини було призначено у медресе Головної мечеті.

Довідавшись про це, Абай через своїх знайомих порадив міським казахам йти на сходини і сам прийшов туди.

У залі, розрахованому на кількасот чоловік, лежали килими і стьобані ковдри — курпе. Почесні місця займали настоятелі мечетей, хазрети і такі великі багатії, як Блеубай-хаджі. Обабіч їх посідали казахські чиновники — одні у фраках і сюртуках, з крохмальними комірцями, інші — в чиновницьких мундирах з золотими гудзиками. Татарські й казахські купці красувалися у коштовних хутряних шубах, критих синім, зеленим і чорним сукном. Переважали модні на той час шуби на лисячому хутрі.

Із зворушливим словом до «істинно віруючих мусульман ісламської громади» звернувся промовистий Ахметжан-хазрет. Він говорив химерною мовою, що складалася з книжних арабських висловів та казахських прислів’їв і приказок. Після Ахметжана від імені татарських купців довго і плутано розпатякував Ісхак, доводячи необхідність муфтіяту. Бай Сейсеке, раз у раз підкреслюючи, що він, мовляв, простий, неосвічений казах, говорив навмисне неоковирно: «Ми, казахи, все одно думаємо, як аллах зволів. Підтримаємо, значить, муфтія, сини казахів!»

Абай шукав поглядом вожака казахських чиновників, знатного тюре Азимхана Жабайханова, про якого так багато наслухався, але з яким йому не доводилося зустрічатися. Виявляється, Азимхан тільки вчора виїхав до Петербурга. Казали, що він вирушив клопотатися про