Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Гаррі знову зиркнув на Амбридж, яка уважно за ним спостерігала. Напустив на лице незворушний вираз, коли в коридорі почулися кроки, і до кабінету увійшов спочатку Драко Мелфой, а за ним Снейп.

— Хотіли мене бачити, пані директорко? — запитав Снейп, байдуже глянувши на пари учнів, що й далі борюкалися.

— А-а, професор Снейп, — широко всміхнулася і підвелася Амбридж. — Так, мені потрібна ще пляшечка сироватки правди, і то якнайшвидше.

— Ви взяли в мене останню, щоб допитати Поттера, — відказав він, незворушно дивлячись на неї крізь масну завісу свого чорного волосся. — Ви ж не використали її всю? Я казав, що вистачить трьох крапель.

Амбридж почервоніла.

— Можете зробити ще трохи? — її голос став солодким, мов у дівчинки, що бувало завжди, коли вона лютувала.

— Авжеж, — підтвердив Снейп, скрививши губу. — Вона має настоюватися повний місячний цикл, тож буде готова десь за місяць.

— За місяць? — заволала Амбридж, роздуваючись, мов ропуха. — Місяць? Снейп, вона мені потрібна сьогодні! Я щойно впіймала Поттера, коли він використовував мій камін для спілкування з невідомою особою чи особами!

— Справді? — вперше виявив хоч якесь зацікавлення Снейп і подивився на Гаррі. — Мене це не дивує. Поттер ніколи не виявляв особливої пошани до шкільних правил.

Його холодні чорні очі пронизали Гаррі, але той не відвів погляду, а тільки щосили зосередився на своєму сні, прагнучи, щоб Снейп проник у його мозок і все збагнув...

— Я бажаю його допитати! — сердито повторила Амбридж, а Снейп відвернувся від Гаррі і знову глянув у її тремтяче від люті обличчя. — Бажаю, щоб ви забезпечили мене настійкою, яка змусить його розповісти мені правду!

— Я вже вам сказав, — незворушно відповів Снейп, — що запасів сироватки правди не маю. Хіба що ви хочете Поттера отруїти... отрута в мене є. І запевняю, що я з превеликим задоволенням підтримав би цей ваш задум... але більше нічим допомогти не можу. Біда тільки в тому, що більшість отрут діють надто швидко, не залишаючи жертві часу для зізнання.

Снейп знову глянув на Гаррі, котрий уп'явся йому в очі, розпачливо намагаючись переказати все без слів.

"Волдеморт напав на Сіріуса у відділі таємниць", — відчайдушно посилав він думку. "Волдеморт напав на Сіріуса..."

— Я призначаю вам іспитовий термін! — вереснула професорка Амбридж, а Снейп глянув на неї, здивовано піднявши брови. — Ви навмисне не хочете допомогти! Я сподівалася більшого! Луціус Мелфой завжди був про вас найвищої думки! Геть з мого кабінету!

Снейп іронічно їй уклонився і вийшов. Гаррі знав, що ось-ось буде втрачено останню нагоду повідомити Орден про те, що відбувається.

— Він напав на Гультяя! — крикнув Гаррі. — Напав на Гультяя там, де це заховано! Снейп зупинився, тримаючи руку на клямці дверей.

— На Гультяя? — вигукнула професорка Амбридж, пильно поглядаючи то на Гаррі, то на Снейпа. — Що це за Гультяй? Де і що саме заховано? Що це все означає, Снейп?

Снейп озирнувся на Гаррі. Обличчя його було незворушне. Гаррі не знав, зрозумів той щось чи ні, але перед Амбридж не наважувався говорити відвертіше.

— Поняття не маю, — холодно відповів Снейп. — Поттере, коли я захочу, щоб ти кричав мені різні дурниці, я дам тобі лепетального напою. А ти, Кребе, послаб хоч трохи хватку. Якщо Лонґботом задихнеться, нам доведеться заповнювати безліч нудних паперів, а ще, боюсь, доведеться згадати про це у твоїй характеристиці, коли шукатимеш собі роботу.

Грюкнув за собою дверима, а Гаррі ще більше розгубився, адже Снейп був його останньою надією. Зиркнув на Амбридж. Вона була не менш розгублена. Важко дихала, не приховуючи злості й роздратування.

— Нехай, — витягла вона чарівну паличку. — Нехай... У мене нема вибору... йдеться не лише про шкільну дисципліну... це питання безпеки міністерства... так... так...

Здавалося, Амбридж сама себе в чомусь переконує. Вона нервово переступала з ноги на ногу, дивилася на Гаррі, постукуючи чарівною паличкою по долоні й важко дихаючи. Гаррі спостерігав за нею і почувався жахливо безсилим без чарівної палички.

— Поттере, ти мене змушуєш... я не хотіла, — і далі неспокійно тупцяла на місці Амбридж, — але іноді мета виправдовує засоби... впевнена, що пан міністр зрозуміє, що я не мала іншого вибору...

Мелфой втупився в неї голодними очима.

— Гадаю, закляття "Круціатус" розв'яже тобі язика, — тихо проказала Амбридж.

— Ні! — закричала Герміона. — Пані професорко... це незаконно.

Але Амбридж не звернула на це уваги. Обличчя її мало огидний збуджений, нетерплячий вираз, якого Гаррі в неї ще ніколи не бачив. Професорка підняла чарівну паличку.

— Пан міністр був би проти цього порушення закону,

пані професорко! — крикнула Герміона.

— Корнеліус не переймається тим, про що не знає, — задихано проказала Амбридж і почала послідовно націляти чарівну паличку на різні частини Гарріного тіла, очевидно, вирішуючи, де болітиме найдужче. — Він так і не довідався, що це я торік наслала на Поттера дементорів, але все одно був радий нагоді вигнати його зі школи.

— То це ви? — трохи не задихнувся Гаррі. — Це ви наслали на мене дементорів?

— Хтось же мусив діяти, — видихнула Амбридж і спрямувала чарівну паличку прямісінько в чоло. — Усі тільки патякали, що тебе треба якось угамувати... зганьбити тебе... та лише я щось зробила... Але ти, Поттере, тоді викрутився! Та тепер не викрутишся... — Вона набрала повні груди повітря й вигукнула: — Круц...

— Ні! — заверещала надтріснутим голосом Герміона з-за спини Мілісент Булстроуд. — Не треба! Гаррі... доведеться сказати!

— Нізащо! — крикнув Гаррі, дивлячись на Герміону, якої за Мілісент майже не було видно.

— Ми мусимо, Гаррі! Вона все одно витисне правду силою! Який... який у цьому сенс?

І Герміона безпомічно заридала, уткнувшись у мантію Мілісент Булстроуд. Та негайно перестала притискати її до стіни й гидливо відступила набік.

— Так-так-так! — переможно проказала Амбридж. — Наша маленька міс Запитайко цього разу нам щось відповість! Ану, дівчино, говори!

— Ер... мі.. .о... ні! — закричав Рон з кляпом у роті.

Джіні дивилася на Герміону такими очима, ніби ще ніколи її не бачила. Невіл, який уже ледве дихав, теж не відводив від неї очей. Але Гаррі раптом щось помітив. Хоч Герміона й ридала розпачливо, затуливши лице руками, однак жодної сльозинки не було видно.

— Я... пробачте, — пробелькотіла Герміона. — Але... я вже не витримую...

— Усе гаразд, дівчино,