Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Тсс... Гаррі!

Він озирнувся, проходячи коридором на четвертому поверсі, і побачив Фреда й Джорджа, що визирали з-поза статуї горбатої одноокої відьми.

- Ви чого тут? - здивувався Гаррі. - Чому не поїхали в Гоґсмід?

- Перш ніж їхати, ми вирішили тебе трошки розважити, - загадково підморгнув йому Фред. - Ідино сюди...

Він указав на порожній клас ліворуч від статуї. Гаррі увійшов туди за Фредом і Джорджем. Джордж обережно зачинив двері, усміхнено глянув на Гаррі і врочисто промовив:

- Перший різдвяний дарунок тобі, Гаррі!

Фред ефектним жестом витяг щось зі своєї мантії і поклав на парту. То був великий, квадратний і неймовірно пошарпаний чистий аркуш пергаменту.

Гаррі вирішив, що це просто черговий жарт Фреда і Джорджа.

- І що ж воно таке?

- Це, Гаррі, секрет нашого успіху, - сказав Джордж і ніжно погладив пергамент.

- Нам важко з ним розлучатися, - додав Фред, - але вчора ми вирішили, що тобі воно потрібніше.

- До того ж ми й так уже вивчили все напам'ять, - сказав Джордж. - І тепер передаємо тобі. Нам воно вже начебто й не потрібне.

- А що мені робити зі шматком старого пергаменту?

- Шматком старого пергаменту?! - Фред заплющив очі і скривився, ніби Гаррі завдав йому смертельної образи. - Поясни йому, Джордж.

- Ну.. Гаррі, коли ми були ще в першому класі... юні... безтурботні... і безневинні...

Гаррі пирхнув зі сміху. Він дуже сумнівався, що Фред і Джордж хоч колись були такі вже й безневинні.

- ...скажімо, безневинніші, ніж тепер... отож ми тоді встряли в невеличку халепу з Філчем...

- ...ми підірвали в коридорі бомбу з какульками, і це його чомусь засмутило...

- ...він затяг нас до свого кабінету і почав, як завше, погрожувати...

- ...покаранням...

- ...четвертуванням...

- ...а ми не могли не помітити у нього в шафі шухлядку з написом «Конфісковано, дуже небезпечно».

- Цікаво, цікаво... - хихикнув Гаррі.

- Ну, і що було нам робити?.. - зітхнув Фред. - Щоб відвернути Філчеву увагу, Джордж кинув ще одну какабомбу, а я хутенько висунув шухлядку і витяг звідти... оце.

- Якщо чесно, то ми не зробили нічого поганого, - сказав Джордж. - Скоріш за все, Філч навіть не знав, що з цим робити. Хоча, якщо він його конфіскував, то, мабуть, таки щось підозрював...

- А ви знаєте, що з цим робити?

- Ну, звісно, - всміхнувся Фред. - Ця красунька навчила нас більше, ніж усі вчителі цієї школи.

- Ви мене розігруєте, - не повірив Гаррі, дивлячись на старий пошарпаний аркуш.

- Ти так гадаєш? - перепитав Джордж.

Він витяг чарівну паличку, легенько торкнувся пергаменту і промовив:

- Урочисто присягаю не затівати нічого доброго.

З того місця, що його торкнулася Джорджева паличка, почали розбігатися, мов павутиння, чорнильні лінії. Вони поєднувалися, перетиналися й розгалужувалися по всьому пергаменті, сягаючи кожного куточка. А тоді вгорі з'явилися великі зелені літери з френзлями, що склалися в такі слова:

Панове Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг,

що надають допомогу чарівникам-бешкетникам,

мають честь репрезентувати

КАРТУ МАРОДЕРА

Це була деталізована карта Гоґвортського замку й довколишніх територій. Але, що найдивовижніше, по ній рухалися крихітні чорнильні цяточки, кожна з яких позначалася дрібновиведеним ім'ям. Гаррі ошелешено схилився над картою. Цяточка у верхньому лівому кутку показувала, що професор Дамблдор походжав зараз своїм кабінетом. Кицька сторожа місіс Норіс скрадалася на третьому поверсі, а Півз Полтерґейст підстрибував у кімнаті трофеїв. Блукаючи поглядом уздовж знайомих коридорів, Гаррі раптом помітив ще одну цікаву річ.

На карті було зображено низку переходів, у яких він ще не бував. А деякі з них вели...

- ...просто в Гоґсмід, - Фред провів пальцем уздовж одного з них. - Переходів є сім. До речі, Філч знає про ці чотири... - показав він, - ... але про оці знаємо тільки ми, і все. Не шукай того, що за дзеркалом на п'ятому поверсі. Ми користувалися ним минулої зими, але він обвалився - тепер там не пройти. І осюди краще не ходити: просто над виходом росте Войовнича Верба. Але зате ось цей, наприклад, веде прямісінько до підвалів «Медових руць». Ми ним частенько лазимо. Вхід, як ти, мабуть, помітив, починається за цією кімнатою в горбі одноокої карги.

- Муні, Хвіст, Гультяй, Золоторіг, - зітхнув Джордж, погладивши заголовок карти. - Ми їм такі вдячні!

- Шляхетні й невтомні помічники нового покоління гультіпак, - урочисто мовив Фред.

- Ось і все! - жваво додав Джордж, - тільки не забувай щоразу її витирати...

- ... а то ще хтось її побачить, - застеріг Фред.

- Просто легенько вдар по ній і скажи: «Шкоди заподіяно!», і вона зітреться.

- Ну, що ж, юний Гаррі, - мовив Фред, передражнюючи Персі, - поводься належним чином.

- До зустрічі в «Медових руцях», - підморгнув йому Джордж.

І, сяючи задоволеними усмішками, вони вийшли.

Гаррі стояв і дивився на дивовижну карту. Він бачив, як крихітна чорнильна місіс Норіс повернула ліворуч і зупинилася, занюхавши щось на підлозі. Якщо Філчеві справді про це невідомо... і якщо зовсім не треба проходити повз дементорів...

Він стояв, переповнений хвилюванням, але тут йому пригадалися почуті колись слова містера Візлі:

«Ніколи не довіряй тому, що думає само по собі, і ти не знаєш, де його мозок».

Ця карта була однією з тих небезпечних магічних речей, про які попереджав містер Візлі... допомога чарівникам-бешкетникам... Але ж, подумав Гаррі, я хочу тільки потрапити в Гоґсмід і не збираюся щось там красти чи на когось нападати... Фред і Джордж роками нею користувалися, і нічого страшного...

Гаррі провів пальцем уздовж таємного ходу до «Медових руць». Тоді зненацька, ніби за чиїмось наказом, згорнув карту, запхнув її в мантію і побіг до дверей. Легенько їх відчинив: ніде нікого. Обережно вислизнув з кімнати і сховався за одноокою відьмою.

Що робити далі? Він знову витяг карту і вражено побачив, що там з'явилася нова чорнильна фігурка з написом «Гаррі Поттер». Ця фігурка знаходилася саме там, де й стояв Гаррі, посеред коридору на четвертому поверсі. Гаррі придивився уважніше. Фігурка вдарила відьму своєю малюсінькою чарівною паличкою. Гаррі зробив те саме, але нічого