Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

У цей час група ворожих алебардистів, яка стояла за колом ельфів, із криками кинулась на королеву Ісланзаді та її воїнів. Королева на скаку підняла над головою меч. Це був сигнал. Варденські лучники миттю вкрили нападників цілою хмарою стріл.

Роран аж скрикнув від захвату, а Барст, скориставшись нагодою, все ближче й ближче підходив до тіл чотирьох убитих ним коней. Нарешті він став між ними так, що опинився наче за стінами низенької фортеці. Тепер атакувати Барста ельфам стало куди складніше.

«Розумно», — подумав Роран і насупився.

Ельф, який стояв прямісінько перед Барстом, знову пішов в атаку, викрикуючи щось прадавньою мовою. Здавалося, Барст на мить завагався. Це додало ельфові сміливості, і він підійшов ближче. Аж раптом лорд зробив блискавичний випад уперед, завдавши булавою страшного удару. Бідолашний ельф замертво впав на землю.

Усі ельфи зойкнули.

Троє з них, що все ще атакували Барста, стали робити це обережніше. Вони продовжували кружляти довкола лорда, час від часу підбігаючи, щоб завдати йому удар. Судячи з усього, королеві Ісланзаді уривався терпець.

— Здавайся! — закричала вона, і її голос луною пішов по вулицях. — Нас усе одно більше. Нехай які ви сильні, та рано чи пізно вам прийде кінець. Ти не можеш перемогти, людино!

— Не можу? — з подивом сказав Барст. Він випростався й кинув на землю свій щит.

Жах охопив Рорана. «Тікай!» — подумки вигукнув він.

— Тікай! — крикнув Міцний Молот уже вголос. Та було надто пізно.

Барст присів, ухопив за шию мертвого коня й, піднявши його однією лівою рукою, пожбурив у королеву Ісланзаді. Якщо вона й говорила щось прадавньою мовою, то Роран цього не чув, але він добре бачив, як Ісланзаді підняла руку — тіло коня зупинилось у повітрі, а потім важко впало на бруківку. Ворон на плечі королеви хрипко каркнув.

Однак Барст на те не дивився. Тільки-но кінська туша полетіла вбік королеви, він підхопив свій щит і кинувся до найближчого ельфа-вершника. Якась піша ельфійка — жінка з червоною стрічкою на плечі — навідліг ударила лорда в спину, але Барст навіть не звернув на це уваги.

На рівній місцині ельфійська кіннота, ясна річ, випереджала Барста, але в обмеженому просторі між будинками та в щільній юрбі солдатів Барст був і швидший, і вправніший. Він щосили штурхонув плечем одного коня, зваливши його на землю разом із вершником, ударом булави вибив із сідла іншого воїна…

Коло ельфійських вершників умить розсипалось. Їхні коні поскакали в різні боки, і вершникам коштувало чималих зусиль заспокоїти їх і повернути назад. Навперейми Барстові кинулось із півдюжини піших ельфів. Вони оточили лорда, із шаленою швидкістю завдаючи йому ударів. Якусь мить Барста не було видно за ними, та вже невдовзі його булава засвистіла в повітрі і троє ельфів, перекинувшись, відлетіли від нього. Потім іще двоє… Барст ішов уперед, залишаючи кров на шипах своєї чорної зброї.

— До бою! — громовим голосом скомандував Барст, і з усієї площі сотні солдатів у червоних плащах рушили на ельфів, змушуючи їх відступати.

— Ні,— застогнав Роран. Він зі своїми воїнами радо прийшов би на допомогу, але між ними та Барстом і ельфами було надто багато тіл — і живих, і мертвих. Міцний Молот збентежено зиркнув на знахарку. Вона теж була дуже стурбована.

— Ти можеш щось зробити? — з надією спитав Роран.

— Я б спробувала… Але це може коштувати життя і мені, і всім, хто тут є.

— І Галбаторіксу теж?

— На жаль, ні. Він надто добре захищений. А от наша армія може загинути. Та й не тільки вона. Загинуть майже всі, хто зараз в Урубейні. І навіть ті, хто в нашому таборі… Ти хочеш цього?

Тим часом Барст із моторошною швидкістю вбивав ельфів одного за одним. Ось він зачепив плече ельфійської жінки з червоною стрічкою на плечі, і вона незграбно впала на спину. Жінка звела руку вбік лорда й закричала щось прадавньою мовою. Але закляття спрацювало зовсім не так як слід — один з ельфів-вершників раптом похитнувсь у сідлі й упав, розсічений ледь не навпіл. Більше вона не встигла зробити нічого. Блискавичний удар булави забрав її життя… А лорд Барст усе вбивав і вбивав, аж доки не опинився біля королеви Ісланзаді.

Королева ельфів не стала чекати, доки Барст уб’є її білу кобилу. Вона миттю вистрибнула із сідла. Червоний плащ королеви замайорів у повітрі, а її вірний товариш, білий ворон, розправив крила, злітаючи з плеча володарки. Ще навіть не приземлившись, Ісланзаді вдарила Барста мечем. Вона зробила це так блискавично, що на мить меч перетворився на смужку осяйної сталі. Клинок лунко задзвенів, ударившись об захист лорда. Барст і собі відповів ударом. Ісланзаді парирувала його швидким рухом зап’ястка, відбивши шиповану кулю булави з такою силою, що вона вдарилась об бруківку. Воїни довкола них розступилися. І друзі, і вороги водночас завмерли, щоб подивитись на цей двобій. А над ними, каркаючи, кружляв ворон. Мабуть, він сипав прокляття на свій лад. Роранові ще ніколи не доводилось бачити такого бою. Устежити за ударами Ісланзаді й Барста було просто несила — коли вони билися, у повітрі з’являвся лиш ледь помітний слід, а звуки від ударів було чутно в усьому місті.

Барст знов і знов намагався дістати Ісланзаді своєю булавою, водночас нападаючи й на інших ельфів. Та королева була надто спритна, і він ніяк не міг її впіймати. Здавалося, що Ісланзаді якщо й не рівна лорду за силою, то принаймні достатньо сильна для того, щоб без проблем відбивати його удари. Роран подумав, що інші ельфи, мабуть, допомагають своїй володарці, бо, попри всю напругу поєдинку, вона анітрохи не втомлювалась.

Кулл та ще двоє ельфів приєднались до Ісланзаді. Утім Барст навіть не глянув на них. Він просто вбив їх одного за одним, коли вони опинялись у межах його досяжності. Бій тривав…

Роран аж тепер помітив, що стискає колону так міцно, що його руки почало судомити.

Хвилина спливала за хвилиною, а Ісланзаді та Барст усе билися й билися, пересуваючись вулицею туди-сюди. Королева ельфів була просто прекрасна — швидка, гнучка й сильна. Та на відміну від Барста, вона не могла собі дозволити жодної помилки, бо в неї не було такого сильного магічного захисту. Роран із захватом дивився на Ісланзаді. Щось підказувало йому, що він став свідком битви, яку оспівуватимуть у піснях багато-багато віків.

Час від часу