Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Світ — це чудесне місце. Їй кортіло дізнатися більше, побачити кожнісіньке створіння, що водилося в ньому, і наповнити свої книги їхніми замальовками. Упорядкувати Рошар, схопивши його суть в образах. Усі праці, які вона читала — хоча самі по собі дивовижі, — залишали її невдоволеною. Кожна авторка була майстринею або слова, або малюнка, проте рідко коли одного й іншого разом. А якщо котрійсь таке і вдавалося, її дослідження не дотягувало до високих стандартів науковості.

Їхні знання рясніли стількома прогалинами! Прогалинами, які могла би заповнити Шаллан.

«Ні, — твердо сказала вона собі на ходу, — я не для цього тут».

Їй було все складніше й складніше зосереджуватись на крадіжці, хоча Джасна — як і сподівалася Шаллан — почала звертатися до її послуг, приймаючи ванну. Незабаром могла з’явитися хороша можливість. Однак що довше вона навчалася, то палкіше прагнула до знань.

Паршмен пройшов за нею до одного з ліфтів, і двійко його однокровців узялися їх опускати. Шаллан розглядала кошик із книжками. Вона могла би використати цей час для читання — можливо, закінчити той розділ із «Подорожей на Захід»…

Дівчина відвернулася від корзини. «Не відволікайся». Спустившись на п’ять ярусів, Шаллан вийшла й опинилася в коротшому проході, який з’єднував ліфт із похилими галереями, вбудованими в стіни. Досягши одного зі сходових маршів, вона звернула направо й іще трішки пройшлася. Стіна була помережана входами, і, відшукавши потрібні двері, дівчина потрапила в простору кам’яну кімнату, заставлену високими книжковими стелажами. «Чекай тут», — звеліла вона паршмену, витягаючи з кошика свою папку для малювання. Затиснувши її під пахвою, Шаллан узяла ліхтар і поспішила в книгосховище.

У Паланеумі можна залишатися годинами, не зустрівши живої душі. Принцесина підопічна рідко помічала кого-небудь, вишукуючи для наставниці певний маловідомий текст. Звісно ж, по книги можна було послати спеціальних служників чи подвижників, але Джасна вважала за доцільне, щоби Шаллан вчилася цьому сама. Очевидно, Харбрантська система каталогізації правила за взірець багатьом бібліотекам та архівам Рошару.

У задній частині приміщення вона натрапила на невеликий столик із древокачанника. Поставивши ліхтар на край стільниці, дівчина опустилась на ослінчик і дістала з-під пахви папку з малюнками. У кімнаті панували тиша й темрява, з якої світло ліхтаря вихоплювало лише торці стелажів справа та гладку кам’яну стіну зліва. Повітря пропахло старим папером і пилом. Але не сирістю. У Паланеумі ніколи не бувало вогко. Можливо, ця повсякчасна сухість була якось пов’язана з довгастими лотками з білим порошком у дальньому кінці кожної кімнати.

Шаллан розстібнула шкіряні ремінці папки. Усередині лежали аркуші. Поверху — чисті, а під ними — кілька портретів людей, побачених нею в Паланеумі: свіжі екземпляри її колекції облич. У глибині ж стосу ховався значно важливіший цикл замальовок: зображення Джасни в процесі Душезаклинання.

Принцеса рідко використовувала фабріал — можливо, не хотіла робити це в присутності Шаллан. Але підопічна скористалася кількома нечисленними можливостями, які випадали здебільшого тоді, коли Джасна відволікалася, очевидно, забуваючи, що вона не сама.

Дівчина піднесла до обличчя один із малюнків: Джасна сидить у ніші, її опущена рука торкається зіжмаканого клаптя паперу, самоцвіт Душезаклинача сяє. Шаллан узяла інший малюнок. Він зображав цю ж сцену всього за кілька секунд по тому. Папірець став клубком полум’я. Не згорів, а перетворився на вогонь — на звивисті язики та відблиск жару в повітрі. Що ж було на ньому такого, щоб наставниця захотіла це приховати?

Ще один портрет зафіксував Джасну в процесі перетворення вина в її кубкові на грудку кришталю, щоб скористатися нею як прес-пап’є, причому сама посудина теж притискала до стола стос паперів — це сталося в один із тих нечастих випадків, коли вони обідали (та працювали) у внутрішньому дворику Конклаву. Був і ще інший малюнок, на якому Джасна випалювала на папері слова, коли в неї закінчилося чорнило. Забачивши, як аркуш укривають опіки від письмен, Шаллан подивувалася точності фабріала.

Схоже, конкретно цей Душезаклинач був спеціально налаштований на три Сутності: Пару, Іскру та Світність. Але, напевно, з його допомогою можна було створити будь-яку з Десяти сутностей — від Зефіру до Делювію. Останній був найважливіший для дівчини, оскільки туди входили камінь і земля. Вона могла створити нові поклади мінералів, які родина в подальшому розроблятиме. Це спрацює: фабріали були величезною рідкістю в Джа Кеведі, тож за мармур, жадеїт та опал її сім’я отримає гарні гроші. Подейкували, що створювати в такий спосіб справжні самоцвіти нібито неможливо, однак ніщо не заважало їм створити родовища інших каменів співмірної вартості.

Щойно ці нові поклади вичерпаються, їм доведеться перейти на менш прибуткові заняття. Але це нічого. До того часу вони виплатять свої борги та компенсують ряду кредиторів упущену вигоду. Дім Давар утратить свій вплив, зате встоїть.

Шаллан знову задивилася на малюнки. Скидалося на те, що алетійська принцеса сприймала Душезаклинання на диво спокійно. Вона володіла одним із найпотужніших артефактів у всьому Рошарі — і створювала ним прес-пап’є? Для чого ще використовувала наставниця свій фабріал, коли підопічна не бачила? Здавалось, останнім часом та стала рідше задіювати його при помічниці, ніж попервах.

Шаллан порилася в захищеному капшуку під манжетою та видобула батьків несправний Душезаклинач. До ремонту той був попсований у двох місцях: не витримав один із ланцюжків і постраждала оправа деякого з самоцвітів. Вона піднесла його до світла, уже не вперше шукаючи сліди тих пошкоджень. Ланку, що луснула, замінили на точно таку ж, а оправу майстерно перекували. Навіть точно знаючи, де був розсічений фабріал, вона не могла розгледіти жодного ґанджу. На жаль, усунення суто зовнішніх дефектів не зробило його придатним для використання.

Вона зважила на долоні масивний металевий пристрій, оснащений ланцюжками. Тоді надягла його, пропустивши крізь утворювані ними петлі великий і середній пальці та мізинець. Самоцвітів у корпусі наразі не було. Потому, оглядаючи з усіх боків, порівняла поламаний Душезаклинач із тим, що на малюнках. Так, на вигляд ідентичний. Бо це непокоїло її.

Шаллан відчула, як затріпотіло її серце, коли вона роздивлялася несправний фабріал. Обікрасти Джасну видавалось за можливе, коли принцеса була для неї далекою, незнайомою людиною. Якоюсь там єретичкою — здогадно, сварливою та вимогливою. Але як щодо справжньої Джасни? Вдумливої ученої — суворої, але справедливої, — наділеної дивовижною мудрістю та проникливістю? Чи зможе її підопічна і справді вкрасти в наставниці?

Дівчина намагалася