Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

Джозайя Ґрейвс, як завжди, вправно організував пристойний, але недорогий похорон; а коли все скінчилося, повернувся разом із Філіпом до будинку вікарія. Дядьків заповіт був у нього, і чоловік прочитав його Філіпові за горнятком уранішнього чаю, зберігаючи належний вираз обличчя. Містер Кері написав заповіт на половинці аркуша і повідомив, що залишає все своє майно племінникові. Це стосувалося меблів, вісімдесяти фунтів у банку, двадцять акцій у компанії «А.В.С», кілька акцій броварні Олсопа, м’юзик-холу в Оксфорді та якогось лондонського ресторану. Усі вони були придбані за порадою самого містера Ґрейвса, і тепер він задоволено пояснив Філіпові:

— Бачиш, люди мусять їсти, вони завжди питимуть і розважатимуться. Якщо вкладати гроші в те, що публіка вважає необхідним, ти нічим не ризикуєш.

Його слова підкреслювали тонку межу між брутальними інтересами простолюдинів (про які він шкодував, але приймав їх) і вишуканими смаками обраних. Усі цінні папери разом давали десь п’ятсот фунтів, і до цього слід було додати гроші на рахунку і те, що можна було заробити на меблях. Для Філіпа це був справжній статок. Це не зробило його щасливим, але він нарешті відчув безмежне полегшення.

Обговоривши питання аукціону, який слід було провести якомога швидше, містер Ґрейвс пішов, а Філіп узявся розбиратися з паперами покійного. Преподобний Вільям Кері пишався тим, що ніколи нічого не знищував, і залишив по собі цілі стоси листів п’ятдесятирічної давнини і пачки охайно зшитих рахунків. Вікарій зберігав не лише листи, що надходили йому, а й ті, котрі написав сам. Був серед них пакунок пожовклих листів, які він написав батькові в сорокових роках, коли, закінчивши Оксфорд, поїхав на довгі канікули до Німеччини. Філіп знічев’я погортав їх. Це був інший Вільям Кері, геть не той Вільям Кері, якого він знав, однак у тому юнакові вже були певні риси, й уважний спостерігач міг здогадатися, яким чоловіком він стане. Листи були написані в офіційному і навіть трохи манірному стилі. Вільям докладав усіх зусиль, аби оглянути визначні місця, і завзято описував замки на Рейні. Шаффхаузенський водоспад змусив його «виголосити шанобливі подяки всемогутньому Творцю Всесвіту, чиї шедеври сповнені такої небаченої краси». Юний Кері не міг відігнати думку, що всі, хто побачив «це творіння рук благословенного Господа, мусять унаслідок споглядання вести чисте й безгрішне життя». Серед старих рахунків Філіп знайшов мініатюрний портрет Вільяма Кері, написаний незабаром після прийняття ним сану. Він зображував молодого парафіяльного священика з довгим волоссям, що природними кучерями спадало на чоло, великими замріяними темними очима і блідим обличчям самітника. Філіп пригадав, як дядько з хихотінням оповідав, скільки пар пантофлів вишили йому захоплені парафіянки.

Решту пообідніх годин і цілий вечір Філіп розбирав незліченну кореспонденцію. Він кидав погляд на адресу та підпис, а потім розривав лист і викидав його в кошик для білизни, що стояв поруч. Раптом він натрапив на послання, підписане Геленою. Почерк він не впізнав, він був витонченим, кутастим і старомодним. Лист починався так: «Мій любий Вільяме», а закінчувався словами «ваша любляча сестра». Раптом Філіп збагнув, що лист був написаний його матір’ю. Раніше він ніколи не бачив листів від неї, тому почерк видався незнайомим. Ішлося в листі про нього:

«Мій любий Вільяме!

Стівен написав вам, щоб подякувати за привітання з приводу народження нашого сина і за люб’язні побажання мені. Дякувати Господу, ми обоє почуваємося добре, і я глибоко вдячна за Його щедре милосердя до мене. Тепер, коли я вже в змозі тримати ручку, мені хочеться особисто розповісти вам і дорогій Луїзі, як щиро я вдячна за вашу доброту, з якою ви поставилися до мене з першого дня нашого шлюбу і ставитеся дотепер. Я хочу попросити вас про велику послугу. Ми зі Стівеном хочемо, щоб ви були хрещеним батьком хлопчика, і сподіваємося, що ви погодитесь. Я знаю, що прошу багато, адже впевнена, що ви поставитеся до своїх обов’язків із усією серйозністю, але особливо прагну, щоб ви погодилися через те, що ви не лише його дядько, а й священик. Я дуже переймаюся благополуччям хлопчика та вдень і вночі молю Бога, аби він виріс хорошим і чесним християнином. Я вірю, що, маючи вас за наставника, мій син воюватиме за Христову віру й до останнього свого дня залишатиметься богобоязним, шанобливим і набожним.

Ваша любляча сестра,

Гелен»

Філіп відклав листа і, нахилившись уперед, заховав обличчя в долонях. Написане глибоко зворушило і водночас здивувало. Його приголомшив релігійний тон, що не видавався ані слізливим, ані сентиментальним. Про свою матір, яка померла двадцять років тому, він не знав нічого, крім того, що вона була красунею, тож така наївність і набожність здивувала його.

Філіп ніколи не замислювався про цю рису її характеру. Він ще раз перечитав те, що мати написала про нього, чого сподівалася від нього і що думала. Виявилося, що він виріс зовсім інакшим. Кері подивився на себе материними очима і подумав, що, можливо, те, що вона померла, на краще. Раптовий імпульс змусив юнака розірвати лист; його ніжність і невигадливість здавалися якимись надзвичайно особистими. У Філіпа склалося враження, наче, прочитавши листа, він зробив щось непристойне, оголив ніжну материну душу. Він узявся розбирати нудне дядькове листування далі.

За кілька днів Філіп повернувся до Лондона і вперше за два роки увійшов до шпиталю Святого Луки вдень. Він пішов до секретаря медичного інституту, котрий неабияк здивувався, побачивши його, і взявся розпитувати, чим він займався. Досвід допоміг Кері почуватися впевненіше і по-іншому дивитися на різні речі: раніше він міг знітитися від таких запитань, а тепер відповів із прохолодою і навмисно туманно, аби уникнути подальшого допиту. Філіп повідомив, що особисті справи змусили його перервати навчання, але зараз він прагне якомога швидше отримати диплом. Перший іспит, який він міг скласти, стосувався акушерської справи і жіночих хвороб, тож Кері записався на практику до палат, де лежали пацієнтки; зараз саме були канікули, й отримати місце помічника в акушерському відділені вдалося легко. Філіп домовився, що працюватиме там упродовж останнього тижня серпня і двох тижнів на початку вересня. Після співбесіди він обійшов медичний інститут: тут було досить порожньо, адже іспити після літньої сесії вже завершилися. Кері прогулявся терасою вздовж річки. Його серце повнилося радістю. Філіп думав, що тепер зможе розпочати нове життя і залишити позаду всі помилки, примхи і страждання з минулого. Течія річки підказувала, що все минає, як минало завжди, і нічого не має значення; перед Філіпом відкривалося